Чому задавати питання краще, ніж давати поради?
«Рада - це те, що ми просимо, коли знаємо вже відповідь, але він нам не подобається» (Е. Джонг). Якщо задатися питанням, для чого люди звертаються до психолога, то швидше за все буде отримана відповідь: щоб отримати пораду, як діяти у важкій ситуації. Відповідь типовий, проте в корені невірний. Більше того, етичний кодекс психолога забороняє давати поради.
У кодекс цей пункт потрапив невипадково, тому є кілька причин.
По-перше, рада - Це готовий пакет досвіду, який може підійти або не підійти до конкретної ситуації клієнта. Особливо, якщо потрібно, щоб рада пролунав негайно, відразу після короткого викладу суті проблеми. Найбільш наочно це проявляється в online-консультуванні.
Наприклад, клієнт запитує: «Як мені навчити дитину постояти за себе?» Далі в такої консультації слід потік цілком закономірних питань психолога, прояснюють ситуацію. Про вік дитини, про те, яких саме дій чекає батько від дитини-чи збігається думка батька та дитини щодо того, що в конкретній ситуації необхідно якось стояти за себе- і навіть про те, як, власне, виглядає те, що дитина не може постояти за себе.
Це питання не пусте, бо одна і та ж номінація може нести в собі абсолютно різні смисли. Для одного батька який не вміє постояти за себе дитина той, який плаче і біжить до мами скаржитися, коли у нього відбирає іграшку більш рішуче налаштований карапуз. Для іншого - той, хто лише недостатньо швидко б'є у відповідь на удар. Без чіткого уявлення, що відбувається неможливо дати скільки-небудь ефективні рекомендації. В ідеалі, клієнт, відповідаючи на питання, поставлені консультантом, сам знаходить те рішення, яке йому необхідно.
По-друге, клієнти часто просять поради, припускаючи, що психолог-консультант володіє тим же об'ємом інформації, що й вони, або навіть більшим. Можливо, зчитуючи цю саму інформацію за допомогою якихось своїх психологічних штучок з першого погляду. Психолог може бути тонким спостерігачем, але, на жаль, рентгенівським зором не володіє, тому отримати уявлення про події з клієнтом може, переважно задаючи питання.
По-третє, советованія передбачає обов'язкову підстроювання до клієнта зверху. Радити може людина, старший за віком, більш досвідчений, знаючий, компетентний. Якщо психолог по якихось параметрах не підходить під портрет можливого порадника, наявний у клієнта, то рада не буде прийнятий. Він може викликати реакцію від здивування до обурення в залежності від ситуації і характеру клієнта. У разі неспівпадання бачення клієнта і психолога, який опинився недоречним рада стане основою формування розчарування в психологах в цілому. Діалог «запитання - відповідь» передбачає паритетність у вирішенні поставленого завдання, клієнт і консультант об'єднуються для вироблення рішення на користь клієнта.
На думку Н.О. Лоського, питання - це не судження, а тільки зачатки суджень. Цей погляд на суть питання видається переконливим. Отже, як розвивати ці зачатки і розвивати чи - вирішувати буде сам клієнт. Нав'язувати свою думку, даючи пораду, жоден консультант не має права.
