Чехов: письменник, якому було соромно перед усіма? Частина 1

«Вставши з-за столу голодним, ви наїлися ...»

«Один із самих найбільших і делікатний російських поетів», «Пушкін в прозі», «російський Мопассан», «одна з найвищих і найкрасивіших вершин світової літератури» ... Це висловлювання Буніна, Толстого, Моруа, Моема. Можна навести ще цілий ряд захоплених відгуків про цю дивовижну письменника. Його добре знають і люблять у всьому світі. Його ім'я - Антон Павлович Чехов.

«У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки». Не буде перебільшенням сказати, що Чехов не на словах, а в реальному житті відповідав цим вимогам. Одного разу виробивши для себе правила поведінки, він неухильно дотримувався їм протягом усього життя. Наприклад, ніколи не брехав. Як би не потребував, не просив і не займав в борг грошей. Заборонив собі скаржитися. Коли його долала нестерпний біль, не дозволяв собі навіть стогону - стискав зуби так, що вони кришилися ...

Він мало їв, мало спав, дуже любив порядок. «Вставши з-за столу голодним, - говорив він, - ви наелісь- якщо ви встаєте наївшись - ви переелі- якщо ви встаєте переевшім - ви отруїлися».

«У кімнатах його, - згадував Бунін, - була дивовижна чистота, спальня була схожа на дівочу. Як не слабшав бував він часом, ні найменшої поблажки не давав він собі в одязі ... Ніколи не бачив його в халаті, завжди він був одягнений акуратно і чисто ».

Вирішивши якось відвідати Толстого, він цілу годину вибирав в якому одязі до нього їхати. Виходив зі спальні то в одних, то в інших штанах:

- Ні, ці непристойно вузькі! Подумає: щелкопер!

І йшов надягати інші, і знову виходив, сміючись:

- А ці шириною з Чорне море! Подумає: нахаба!

Ще одне привабливе якість: п'ятнадцять років вболіваючи виснажливої хворобою, не втрачав присутності духу. Більш того, незмінно намагався підбадьорити інших - то надихаючим прикладом, то розумною похвалою, то добрим жартом. І ніколи від його жартів не залишалося скалок в серце. Михайло Чехов, брат письменника, розповідав: «Одного разу ми (Антон і Михайло Чехови, а також кілька їхніх спільних знайомих - А. К.) пішли на Псел купатися. З нами був Свободін. Коли Тимофєєв роззувся, то ми, на подив своєму, побачили, що одна з п'ят у нього була темно-жовтого кольору. Намазав він її йодом або таким з'явився на світ, я не знаю. Але, помітивши це, Антон Павлович серйозно запитав професора:

- Володимире Федоровичу, коли ви курите, то ви далеко тримайте п'яту від цигарки?

Ми всі так і покотилися зо сміху ».

«Самотні ходять в ресторани і лазню, щоб розмовляти»

У його записній книжці можна відшукати таку гостроту: «Якщо боїтеся самотності, то чи не одружитеся». Чехов одружився пізно, в сорок з хвостиком. «Якби я одружився, - зізнавався він, - я б запропонував дружині ... не жити разом. Щоб не було ні халатів, ні цієї ... розбещеності ... і обурливою безцеремонності ». Так він і вчинив, одружившись на Ользі Кніппер, актрисі Московського Художнього театру: вона буде жити в Москві, а він - у Ялті.

Що ж стосується самотності ... На печатці, якою він запечатував свої листи, були вигравірувані слова: «Одинокому всюди пустеля». За словами Буніна, Чехов ніколи ні з ким не дружив, близький по-справжньому. Виносити самотність міг лише тоді, коли творив. І то - любив, щоб при цьому за стіною кабінету обов'язково хтось був присутній - грав на фортепіано, співав, або говорив - причому, якомога голосніше!

Його будинок завжди був повний гостей, яких, за словами сучасника, він «приймав у себе в такому безприкладний кількості, немов у нього був не будинок, а готель». Та й сам Чехов любив ходити в гості. «Незвичайно швидкий на знайомства і дружби, він у перші ж роки свого життя в Москві перезнайомився буквально з усією Москвою, - згадував Чуковський. - І як весело йому було з людьми! З тими, кого він любив. А полюбитися йому було неважко ... »

«Самотні ходять в ресторани і лазню, щоб розмовляти». Це вже його слова.

«Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми її»

В одному з листів братові Миколі Чехов, пояснюючи, що таке виховання, між іншим, зазначає, що вихованим людям «потрібна від жінки не ліжко ... Їм, особливо художникам, потрібні свіжість, витонченість, людяність, здатність бути не ..., а матір'ю ...» . Він вірив, що подібні жінки існують. І він зустрів таку жінку ...

Лідія Авілова, молода талановита письменниця, неймовірно миле і чарівне створіння. При цьому заміжня жінка, мати ... Розмовляючи з нею вдруге в житті, Чехов, завжди обережний у вираженні своїх почуттів, раптом майже прямим текстом зізнається їй у коханні: «А чи не здається вам, що коли ми зустрілися з вами три роки тому, ми не познайомившись, а знайшли один одного після довгої розлуки? ».

Це була взаємна любов. Там, нагорі, схоже, явно розраховували на з'єднання двох цих люблячих сердець. Але в цьому прекрасному плані була, мабуть, допущена якась помилка. Що ж було робити двом милим добрим людям, якщо їхнє щастя могло заподіяти біль іншим хорошим людям? Тільки одне - розлучитися.

Але до розставання ще були зустрічі, таємне листування, слова, в яких відчувалася любов і досада, і навіть маленькі сварки - сварки закоханих. Під час однієї з них він, розуміючи безвихідність становища, скаже їй: «Ви сьогодні не така, як раніше. Вигляд у вас байдужий і лінивий, і ви будете раді, коли я піду. Так, раніше ... чи пам'ятаєте ви наші перші зустрічі? Та й чи знаєте ви? .. Знаєте, що я був серйозно захоплений вами? Я любив вас. Мені здавалося, що немає іншої жінки на світі, яку я міг би так любити. Ви були красиві і зворушливі, і у вашій молодості було стільки свіжості і яскравою принади. Я вас любив і думав тільки про вас. І коли я побачив вас після довгої розлуки, мені здавалося, що ви ще покращали й що ви інша, нова, що знову вас треба дізнаватися і любити ще більше, по-новому. І що ще важче розлучатися ... Я вас любив, але я знав, що ви не така, як багато жінок, що вас любити можна тільки чисто і свято на все життя. Я боявся торкнутися вас, щоб не образити. Чи знали ви це? »

Вона не знайшлася, що відповісти. Він, хвилину помовчавши, пішов. А через два дні вона відправила йому спеціально замовлений в ювелірному магазині брелок у формі книги, на одній стороні якого було написано: «Повісті та оповідання. Соч. Ан. Чехова », а з іншого -« Країн. 267, стор.6 і 7 ». Якщо знайти ці рядки в книзі, то можна було прочитати: «Якщо тобі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди і візьми її».

Ось тут би й станься те, що в романах називають щасливим поворотом долі! Ан, ні ... Вона, в тривозі і томлінні, чекає вирішення своєї долі, а він, пристрасно любить, але ніколи навіть не поцілував її, у листі-лише віджартовується ... Відмовляється від власного щастя! Боже, до чого ж сумно все це ...

Пізніше у Чехова будуть і інші прихильності, але такої любові, як до Авілової, вже не буде. Мизинова, Яворська, Кніппер ... Жодна з них не змусить стукати його серце швидше. ]