ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО МІГРЕНІ
Чи багато хто серед пацієнтів, які звертаються на прийом до невролога, страждають цією недугою? Складна чи її діагностика? Які безпосередні та віддалені результати лікування? Чи існують радикальні засоби лікування або за старою звичкою ми продовжуємо видавати бажане за дійсне? Питань звичайно безліч і дати однозначну відповідь на кожен неможливо. Однак, і насамперед, що представляє предмет майбутньої розмови? Хто і як їм страждає? Які його визначають діагностичні критерії? У латинському тезаурусе це визначення звучить як гемикрания, дослівно половина голови, інакше, нападів характеру головні болі, що локалізуються переважно в одній гемісфері, але докладніше нижче.
Захворювання є прерогативою жіночої статі, хоча спорадично зустрічається і у чоловіків. У генезі спадковий характер по аутосомно-домінантним типом без проміжних ланок по вертикалі. Початок зазвичай прив'язане до закінчення пубертатного періоду, кінець - до згасання клімаксу. Частота випадків в популяції від 1,5 до 6,5%. Такий досить широкий розкид обумовлений гіпо- або навпаки гіпердіагностикою патології, що цілком зрозуміло, якщо згадати, що цефалгіческой синдром притаманний не одному десятку нозологічних одиниць: ВСД, ДЕП склеротичного, гіпертонічного, травматичного генезу, об'ємні процеси, про х шийного відділу хребта з синдромом ВБН і мн. пр. Ось чому саме на етапі обстеження для постановки правильного діагнозу так важливий метод дедуктивних послідовностей, клінічного мислення і звичайно ж правильної інтерпретації даних анамнезу та апаратних методів. Тут крім базових знань від лікаря потрібно ще й досвід, тим більше, що хвороба нерідко протікає в сумісному варіанті, де важко відокремити зерна від полови, головне від другорядного. Нагадую однак: не можна ставити діагноз методом кавалерійського наскоку і орієнтуючись в цьому плані тільки на свідчення РЕГ, ЕЕГ, КТГ, як істину в останній інстанції. Занадто багато тут змінних складових. Більше того, такі дослідження, вироблені в межпріступномперіоді в діагностичному плані нічого суттєвого не привнесуть, хіба що вказавши на якусь супутню патологію.
Клініка. Які патогномонічні симптоми можуть навести на думку про наявність у пацієнта мігрені? 1) нападоподібний характер головних болів, з преимущ. локалізацією в одній гемісфері. 2) Початок в пубертатному періоді. 3) жіноча стать. 4) спадкова детермінованість. 5) зорові і вестибулярні розлади. 6) у стадії дебюту фото- і фонофобію. 7) нерідко провісники у формі зорових, слухових, нюхових галюцинацій. Посилення симптоматики напередодні критичних днів. Як підтверджує наявність зазначеної патології фактор позитивна проба ex juvantibus на ерготамін.
Причиною головних болів є, спочатку локальний спазм судин оболонок г.м. з подальшим їх розширенням і периваскулярні (навколо задіяного судини) набряком цих же оболонок. Природно, що локалізація болю, як і ін. Симптомів буде залежати від топографії залученого судинного басейну, а частота, інтенсивність і тривалість синдрому в кожному конкретному випадку суто індивідуальна. Чи існують засоби радикального лікування зазначеної патології? Способів, як і лікарських пасьянсів застосовується безліч, що саме за себе вже говорить про те, що радикального нічого не придумано. Як і в минулі часи лікувальний процес побудований на паліативу і симтоматики, в той час як сам етіологічний спадковий фактор залишається недоступним. Звідси і якість лікування, як безпосереднє, так і у віддаленому плані залишає бажати багато і багато кращого. Який же вихід з положення? Як правильно поставити діагноз, як підібрати найбільш оптимальний спосіб лікування? Насамперед тут неприпустима поспіх, чого в умовах амбулаторного прийому виконати практично неможливо, унаслідок чого лікар змушений користуватися трьома, чотирма шаблонними питаннями. Решту часу йде на записи, призначення досліджень, консультацій. Ясна річ, що при такій постановці діагностичного процесу втрачається сама особистість хворого, а це, і не перебільшу, як мінімум 60 - 70% необхідної інформацміі. Труднощі лікування полягає ще й у тому, що тут поряд зі спазмолітиками застосовуються вазоконстріктори. Виборчий і поки найбільш суттєвий результат дають препарати ріжків ерготамін, дигідроерготамін, а також судинні суматриптан, Клото, вазобрал, кофергот. У кожному конкретному випадку підбирається індивідуальна комбінація з 3-4х препаратів. Паралельно з цим позитивно зарекомендували себе голковколювання, гірудотерапія, пролонгований гіпнотичний сон. Якщо ж у пацієнта має місце 2-3 супутніх патології, не беріться лікувати все скопом і одночасно. Одна справа, що буде занадто багато призначень, інше - марно і навіть шкідливо. Починати треба завжди з головного, поступово приєднуючи другорядне. Заняття спортом, всякого роду гарту на чому акцентують увагу і покладають надії деякі хворі при цій патології нічого не дають. В обов'язковому порядку необхідний достатній і своєчасний, не менше 7,5 -8 годин сон, помірні фізичні навантаження.
