ВАЖЛИВІСТЬ російських народних інструментів У СУЧАСНОМУ СВІТІ

«У системі дюжини світових культур російська культура-явище своєрідний, обличчям і душею неповторне. І не пристало нам приречене віддаватися втрати свого обличчя, упускати дух своєї довгої історії: ми більше можемо втратити доро-гого свого, ніж придбати чужого взамін »

Солженіцин А.І. «Росія в обвалі»

Історія розвитку народних інструментів у Росії налічує не одне століття. З покоління в покоління, невпинно видозмінюючись, совершенст-вуясь, мистецтво наших предків являло собою невід'ємну частину їх духовного життя. І в наш електронний століття широко побутує аматорське ісполнітельст-во на гармоні, баяні, акордеоні, активно відроджуються гуслі. Але ще більш широке, повсюдне поширення має гітара.

Разом з тим, сучасну музичну культуру Росії не можна пред-ставити без професійного виконавства на цих інструментах. Будь жива, що розвивається думка про те чи інше явище неминуче викликає го-рячіе дискусії, відточується і вдосконалюється в процесі внутрішньої по-Лемик напрямків і шкіл. Історія народно-інструментального мистецтва не є винятком.

У минуле десятиліття у пресі, зокрема на сторінках журналу «народників», безліч статей було пов'язано з осмисленням питання про принад-лежності наших інструментів до народних або академічним. Правомочне чи називати народними інструменти, які вже не є частиною масового музичного побуту? Чи можна називати народними інструменти, які ис-користуються для виконання сучасної музики, що не відповідає представле-вам про народну?

Коли ми говоримо «народний» стосовно до музики або музикальний-ному інструменту, ми не маємо на увазі, що вони неодмінно поширені серед всього населення країни (демосу). Поширеність в народі як демо-се характеризує скоріше популярну музику. До неї може відноситися і фран-цузская пісня (шансон), і джазові композиції, і нескладні класичні п'єси. Для оцінки явища як «народного» необхідні інші критерії.

Етнічна ідентифікація є якщо не основною, то першочергові-ної, тому що будь-який інструмент ми, насамперед, визначаємо не просто як народний, а народний певного етносу: російський народний, український народний, казахський народний і так далі. Важливими критеріями етнічної частини народного є традиційність в декількох поколіннях (не менше трьох-чотирьох) і безписемними побутування. Безписемними не в сенсі від-сутствия якої-небудь нотної грамоти як такої (включаючи цифрові позна-чення акордів, табулатури і т.д.), а як особливість передачі даних, визна-ділячи побутування, існування музичного твору.

Сумнів у народності інструментів, які не є частиною масового музичного побуту, виходить з невірної передумови. З трьох компонентів поняття «народного» (народ як етнос, демос, соціум) стосовно музи-Кальний інструментам найменше значення має поширення їх серед усього населення (демосу). Адже це лише ознака популярності, а популяр-ність і народність не одне і теж. Принциповим, особливо в народно-інструментальному мистецтві Росії - є соціальна функція інстру-ментів в народі як переважної частини людей, що не входять в художній-ву еліту. При цьому ті ж інструменти у творчості музичної еліти бу-дуть елітарними.

Цікаву картину ми можемо спостерігати в битованії музичних інструментів. Російські народні інструменти (як правило баян, балалайка, гуслі, рідше духові та ударні інструменти) іноді використовуються в складі естрадних ансамблів. В одних випадках це групи, що працюють у стилі «етно» або близькі до них за стилем, і тоді народні інструменти є неот'-емлемой частиною звучання ансамблю (наприклад варган, гуслі, колісна ліра, дерев'яні духові в групі «різнотрав'я»). В інших випадках вони составля-ють контраст з основною інструментальної групою, але це незвичайне сполучення-ня є свого роду візитною карткою колективу (наприклад, гуслі в рок-групі «Іван-царевич»). Іноді інструменти включаються епізодично або в окрему програму з метою підкреслити її «народність» (наприклад, баян, балалайка в програмі «Давай за ...» групи «Любе»). У всіх перечис-ленних випадках російські народні інструменти залучають індивідуально-стю звучання тембру і спробами національно ідентифікуватися

Таким чином, сучасна масова культура не виключає можливо-сти звернення до російських народних інструментів. Вони використовуються - як правило, але не завжди, - для виконання музики розвиваючої етнічний кому-понент в найрізноманітніших формах. Існування і «окупність» ис-полнітельскіх колективів різних напрямів, виконуючих етнічну музику в тій чи іншій формі, говорить про її затребуваності. Виконавцями виступають як музиканти аматори, так і отримали професійне об-разование.

В даний час для баяна (акордеона), гітари, гусел, балалайки, домри створений значний репертуар. Безумовно, не всі оригінальні сочи-вати витримають перевірку часом, точно також, як перекладання окремих творів в концертному репертуарі поступляться місцем транскрипцій, створений-ним з урахуванням індивідуальності інструменту.

І все-таки в нове сторіччя музиканти-народники увійшли з солідним ба-гажом різностильових творів сучасної, класичної, джазової, ест-радной та народної музики. Тут необхідно пояснити трактування терміна «народна музика» по відношенню до репертуару професійних виконаєте-лей на народних інструментах. Фольклористи, які вивчають традиційну культуру, абсолютно справедливо розуміють під народною музикою предмет свого дослідження. Автентична музика являє собою колективну творчість і побутує тільки в бесписьменной формі. Репертуар же сучасно-го концертного виконавця складають виключно авторські твори, записані в системі нотної традиції. Саме цей напрямок літератури для народних інструментів вкладається в поняття «народна музика».

Підготовка виконавця на російських народних інструментах - це не підготовка фольклориста або, тим більше, музейного працівника, що займається виключно фіксацією і збереженням в недоторканності народних му-зикальних старожитностей. Композитори та виконавці в нашому жанрі на основі цих прототипів створюють нові конструкції відповідно до нового художе-тиментом змістом, новими елементами музичної мови. Тим самим вони розвивають вітчизняне музичне мистецтво як частина світової куль-тури.

Невичерпні комори народної творчості є джерелом для найвищих зразків професійного мистецтва, що представляють цінність не для окремої країни, а для всього людства. Самобутні на-нальні риси сформували не тільки національну композиторську школу, а й виконавство.

Недарма у світовій оперно-симфонічної практиці прийнято запрошувати для виконання творів російських композиторів в Європі, Америці, Япо-ванні диригентів і солістів з Росії. Для того, щоб повноцінно втілити створений композитором образ, виконавцю необхідні інтонаційний ба-гаж і духовний досвід, близькі авторським, що виростають з однієї ґрунту.

Однак це не тільки не виключає необхідності виконання музики, створеної в інших національних культурах, але навпаки, є стимулом до взаємозбагаченню (точно також у творчості вітчизняних композиторів XIX-XX ст. Велике значення мали східна або іспанська образна сфера). І, все-таки, російська гітарист ніколи не зіграє самобутню музику испан-ського фламенко так, як це зробить іспанець, у якого вона, що називається, вбрана «з молоком матері» - в темпераментних танцях, які він танцював з раннього дитинства, в тих самобутніх прийомах, з яких почалося його знаком-ство з гітарою. Так само точно російський ліричний побутової романс XIX століття ис-Панеция ніколи не зіграє з тим ступенем достовірності, наскільки це зможе зроби-ти російський гітарист.

На основі народної музики виникли практично всі національні професійні музичні культури. У сучасній практиці вона є-ється запліднюючої силою як для професійного, так і для різних форм аматорського мистецтва. Разом з тим в академічній (елітарної) і побутової (в якій зазвичай і плутають поняття народного та популярної) куль-турі художні функції народних інструментів мають відмінності. Преж-де все, це пов'язано зі сприйняттям самого тембру інструменту.

У процесі функціонування російських народних інструментів в кол-колективному слуховому досвіді нашого народу закріпилися стійкі зв'язки їх тембру з емоційно-образної сферою традиційно виконуваної музики. У масовому слухацької поданні гуслі зв'язні з епосом, балалайка - з танцем, гітара - з романсом і піснею біля багаття і т.д. Хоча в академічному мистецтві названі інструменти не обмежені даними образними сфера-ми, традиційна трактування тембру часто виявляється і тут, наприклад, при первинному зверненні композитора до інструмента.

На закінчення хотілося б відзначити, що естетичне вплив народної музики має і зворотний вплив. Народ формує пісню, вкладаючи в неї все краще, що втілює погляди, ідеали і прагнення людей в їх ду-ховної життя, трудової діяльності і побутовий устрій. А пісня впливає на народ, з колиски формуючи світогляд людини, допомагаючи і поправляючи на життєвому шляху глибиною колективного досвіду, вкладеного в її створення. Недарма кажуть, що в пісні укладена душа Росії. Тому воз-народження і розвиток російської пісні, російських народних інструментів - це воз-народження і розвиток усього кращого, відібраного народом.