Чому Тетяна Ларіна є ідеалом Пушкіна? Таємний підтекст роману. Частина 2

Чи не навіяний чи образ Тетяни скромною Єлизаветою Олексіївною, віддавала перевагу світським розвагам читання, архіви і прогулянки на самоті? В період навчання в Ліцеї Пушкін був знайомий з нею, оскільки вона жила в Царському Селі і відвідувала учнів. Як відомо, Єлизавета дружила з Карамзіна. У той же час у Карамзіним часто бував Пушкін.

Нам не відомо, чи спілкувалися в цей період імператриця і поет. У всякому разі, пізніше Пушкін (дивний збіг, правда?) Зайнявся написанням російської історії. А що якщо Єлизавета ділилася своїми таємними відкриттями з Карамзіна, а ті передали щось з цих відомостей Пушкіну, оскільки самі не наважилися цим скористатися? Як відомо, Карамзін принципово займався тільки історією до 1613 року, тобто до сходження на престол першого Романова, розуміючи, що будь-який факт, виявлений ним стосовно правлячої династії, може виявитися для нього небезпечним. Що стосується Пушкіна, той якраз взяв на себе сміливість зайнятися історією періоду правління Романових.

Не можна виключати і такої можливості, що матеріали з російської історії або підказки про їх місцезнаходження в архівах були передані Пушкіну імператрицею безпосередньо, але за умови, що він буде зберігати в таємниці джерело своєї поінформованості. І саме цим пояснюється та обставина, що про зустрічі Єлизавети Олексіївни з поетом достовірно нічого не відомо.

А що якщо загадкова загибель Пушкіна на дуелі якимось чином пов'язана з його архівними дослідженнями і поїздками на місця недавніх історичних подій з метою опитати очевидців? Що дивно, Л. Васильєва, будучи майстром детективних версій, припущення про загибель Пушкіна внаслідок його обізнаності не висуває, хоча обстоювана нею версія про спілкування поета з імператрицею якраз дає підставу це запідозрити. Втім, залишимо недоведені поки припущення і повернемося до тексту роману.

Думка про те, що поет захоплюється почуттям обов'язку Тетяни, яку нібито насильно видали заміж за генерала, суперечить змісту роману, яке показує, що заміж її йти ніхто не змушував. По-перше, Тетяна безперешкодно відмовила багатьом шукачам її руки і серця. По-друге, батько Тетяни вже помер, а у матері навряд чи вистачило б духу примушувати єдину дочку, яка залишилася при ній після від'їзду Ольги. Писарєв дарма говорить про Тетяну Ларіної: «Вона поставила себе під скляний ковпак і зобов'язала себе простояти під цим ковпаком протягом усього свого життя».

Ніде не сказано, що чоловік Тетяни був старий. Недарма після прем'єри опери Чайковського «Євгеній Онєгін» на композитора обрушилася критика: «Навіщо« зістарили »генерала?» Адже війна 1812 року дала країні дуже молодих воєначальників. Власне кажучи, ким належало стати Тетяні, «російською душею», як не дружиною патріота, що боровся за батьківщину? Швидше за все, міф про старий генералі виник через те самого старого (Карамзіна?), Якого помилково ототожнюють з майбутнім чоловіком героїні тільки через те, що він довідався про нову гості. До речі, знамениті слова Тетяни про те, що вона «іншому віддана», в контексті опису її життя в Москві, швидше за все, не мають ніякого відношення до чоловіка-генералу. Іншому [справі] віддана тепер Тетяна, і справа її життя, як щось пов'язане, мабуть, з російською історією, культурою, а може, і політикою, несумісне з тими цінностями, якими живе Онєгін.

Євген - людина англо-французької культури. Чи випадково автор акцентує на цьому увагу? Англія і Франція - імперії, подолавши між собою весь світ, а значить містять у собі ідею егоїзму і споживацтва. Чого вартий наступний фрагмент:

Для розкоші, для млості модною, ;

Всі прикрашало кабінет

Філософа в осьмнадцать років ...

І щітки тридцяти пологів

І для нігтів і для зубів.

На увесь інший світ колоніальні імперії дивляться зверхньо. Звернемо увагу, що Тетяна - «російська душею». Отже, будучи по вихованню західно-європейцем, Онєгін не сприймає її як ровню собі. Недарма, виявивши Тетяну у вищому суспільстві, він здивований. Ставлення Євгена до іншим мешканцям провінційного маленького світу, до якого належить Тетяна, відверто зневажливе. Як би не була духовно небагата сестра Тетяни, Ольга, навіть у наш час, коли люди у виразах не соромляться, важко уявити, щоб хтось охарактеризував наречену свого друга в його присутності наступними словами:

У рисах у Ольги життя немає.

Точь-в-точь в Вандіковой Мадонні:

Кругла, червона обличчям вона,

Як ця дурна місяць

На цьому дурному небосхилі.

Коль скоро Онєгін дає настільки нищівну характеристику Ользі - дівчині зовсім юних років, якій пробачити бути недалекою, навряд чи його ставлення до Тетяни набагато краще. Чи не натякає образ Євгенія на сліпу закоханість російського суспільства в англо-французьку культуру, яка містить в собі певні небезпеки? Бути може, тому так різко обривається роман, щоб показати, що у Росії свій шлях, а у Європи свій?

Політичне підґрунтя роману підтверджують і інші деталі. Наприклад, захоплений Володимир Ленський, який приїхав з Німеччини і вихований у німецькому дусі, також як і Тетяна, в захваті від Онєгіна. І чим закінчується ця дружба? Представник англо-французької культури безжалісно вбиває свого вчорашнього друга-«німця». Як тут не згадати про те, як при укладанні Тільзітського світу 1807 Наполеон зажадав від Олександра I знищити Пруссію як держава? Однак російський цар не погодився з цією умовою, і Пруссія була врятована. Згадаймо, що Тетяна, «російська душею», переживає через загибель Ленського і розуміє, що в Онєгіні вона «повинна ... ненавидіти вбивцю брата свого». Як відомо, Пруссія і Австрія, на відміну від Англії і Франції, аж до кінця XIX в. були союзниками Росії.

Не випадковий, на мій погляд, і епізод, в якому Тетяна «з послом іспанським говорить». Чому неодмінно з іспанським? Росія та Іспанія - дві країни, які, хоча і не були союзниками, врятували один одного в 1812 році від французького навали. Взявши Москви після Бородіно, Наполеон не наважився підтягти резерв в 200 тисяч чоловік, який він залишив на кордоні, оскільки за спиною у нього була партизанська війна в Іспанії. У результаті «непереможний» кинув свої війська і поскакав до Європи наводити порядок, а слідом за ним попленталася армія - по розореній нею ж Смоленській дорозі, де наполеонівських солдатів громили селянські загони.

Бути може, хтось вважатиме таке тлумачення сюжету надуманим, але не слід забувати, що Пушкін служив в міністерстві закордонних справ і розмірковував не тільки про долі окремих людей, а й про долі народів. Пушкінське творчість тому й є настільки невичерпним і дарує нам все нові відкриття, що його джерелом є реальне життя у всій її складності, за якою поет умів спостерігати, як і його улюблена героїня.