Чи писав І.А. Крилов байки на політичні теми?
Один мій знайомий, який живе в Санкт-Петербурзі, залучав юного онука до прекрасного. Тобто «в Літній сад гуляти водив». Підбивши трирічного малюка до пам'ятника Крилову, він запитав: «Ти знаєш, хто це?»
Читати хлопчик ще не вивчився. Тому, подивившись на постамент, прикрашений тваринами-героями байок великого байкаря, після декількох секунд напруженого роздуми він радісно видав:
- Добрий лікар Айболить!
Сказати по правді, ми не далеко пішли від цього хлопця, і І.А. Крилова (1769 - 1844) уявляємо собі таким собі товстим дивакуватим дідусем, який, сидячи у зручному кріслі біля каміна, розповідає нам, внучатам, забавні історії про тварин. Ненастирливо навчаючи життєвої мудрості, та й російській мові теж.
За тодішнім літературному рахунком байка числилася жанром не те щоб зневаженим, але не дуже серйозним. Малою формою, дрібницею якийсь. Але завдяки талантам Крилова жанр цей заблищав і піднявся на висоту безумовної класики. Чим назавжди прославив автора.
Популярності криловських байок багато в чому сприяла їх компактність. Їх було не важко запам'ятати. Тим більше що написані вони були прекрасним російською мовою, яким тоді мало хто писав. Російські літератори все ще грішили урочистій велемовні од і щосили прагнули зробити свою мову схожим на мову німецьку. Тому й пропозиції по-російськи будувалися на німецький манер. Ваговито і, природно, з присудком в кінці: «Милостиво повеліти зволив!» Ось як!
Як відомо, запозичення сюжету не рахується у байкарів за гріх. І.А. Крилов теж переспівував в «забавному російською складі» байки і Езопа, і Лафонтена. Роблячи це так майстерно, що навряд чи кому-небудь з нас в голову прийде, що Вовк і Ягня зустрілися біля водопою у французькій діброві, а не серед російських осик.
Однак, у І.А. Крилова є багато байок з оригінальним сюжетом. А серед них - цілий пласт таких, які за теперішніх часів ми б назвали байками на політичні теми.
У російськомовного читача, який пережив радянський період, цей жанр викликає легку нудоту. Оскільки асоціюється з агітками Дем'яна Бєдного і карикатурами Б. Єфімова. Тим часом за великим рахунком нічого ганебного немає в тому, що поет захотів висловитися на злобу дня, якщо ця злоба його дошкуляє. Нехай навіть дошкуляє його подія політичне, а зовсім поетичне. Про те, що і на цій брудній дорозі можна відшукати перлини, свідчить нині творчість такого неслабкого поета, як Дм. Биков, а особливо тандему (вибачте за вираз): Дм. Биков - М. Єфремов.
Але повернемося в часи Івана Андрійовича. З його творів з явно політичної підкладкою найбільше відома байка «Вовк на псарні», написана в 1812 році. Вже зі школи ми знаємо, що Вовк - це Наполеон Бонапарт, поразка якого почалося з того, що йому дозволили захопити Москву, однак довгоочікуваного світу не уклали. Протистояв Наполеону М.І. Кутузов виведений у байці сивим і досвідченим Псарьов, який і формулює мораль: «З вовками інакше не робити світової, як знявши шкуру з них геть». Є навіть легенда, що байка потрапила до старого фельдмаршалу, і той, читаючи її вголос офіцерам, при словах «Ти сер, а я, приятель, сивий» зняв кашкет і продемонстрував свої сивини.
Війна з Наполеоном знайшла відображення ще в декількох байках Крилова. «Вовк та ягня» (1808) - це, звичайно, переказ відомої байки Лафонтена «Le Loup et l'Agneau». Але переказ, «заточений» під тодішні актуальне. Наполеон без особливих зусиль захоплював численні європейські держави, не сильно переймаючись виправданням цих захоплень.
У 1808 році побачила світ і інша політична байка Крилова, яку зараз ніхто такої і не вважає, «Слон і Моська». Причина появи цієї байки - знову ж наполеонівські війни в Європі. Багато дрібних німецькі князівства були учасниками антинаполеонівської коаліції, фактично не беручи участі в боях, проте претендуючи на результати майбутніх перемог.
Для нинішнього читача темна не тільки причина, яка послужила приводом до написання байки, але навіть і те, чому на Слона гавкає Моська. «Моська» - прізвисько, утворене від назви породи, мопс. Мопси - собаки маленькі, але симпатичні і дуже вірні своєму господареві. Вірні настільки, що без боязні заступляться за нього в разі небезпеки. І вже якщо не вкусять ворога, то облаем - мало не здасться.
З цілком конкретного приводу була написана байка «Щука і Кот». У вигляді Щуки - і це не приховувалося - був виведений адмірал П.В. Чичагов, який командував сухопутними військами, котрі переслідували Наполеона. У 1813 році, відступивши від Борисова, він дозволив Наполеону переправитися через Березину й уникнути полону. Хоча, слід сказати, переправа взимку через цю річку зі стрімким плином обійшлася французам недешево.
Та що там адмірал! Інша Щука з іншої байки укупі з Лебедем і Раком - це взагалі всі найвищі діячі антинаполеонівської коаліції, тягнули кожен у свій бік. Що в політиці абсолютно природно. У 1814 році, коли була створена ця байка, хіба хто-небудь сумнівався в тому, що Лебідь, «рветься в хмари» - Олександр I? Государ благородний, але кілька відірваний від землі у своєму благородстві. На це недозволене царям властивість Олександра I Іван Андрійович натякав ще в 1811 році в байці «Виховання лева». Любляча бабуся Катерина Велика свого часу доручила виховання онука швейцарцю Фредеріку Сезару Лагарпу. Він прекрасно розбирався в тодішніх баламутних європейських реаліях, але от про Росію, яка мала правити його вихованцю, ніякого поняття не мав.
Криловський Кухар, який намагається присоромити нахабного Кота, який «слухає та їсть» - це теж Олександр I, який вів занадто миролюбні переговори з Наполеоном в 1812 році, напередодні вторгнення французів в Росію.
У ході війни 1812 року Олександр I неодноразово висловлював незадоволення тим, що Кутузов не надто поспішає розбити Наполеона. У байці «Обоз» І.А. Крилов не посоромився нарікати на це государю. І дорікнув, згадавши дуже неприємний для Олександра I епізод: його командування російськими військами, розбитими під Аустерліцем в кінці 1805. Хочеш не хочеш, а уявиш при цьому, де б могли виявитися літератори радянського періоду, нагадай вони товаришу Сталіну про «славні перемоги» літа 1941 року! На щастя, у часи І.А. Крилова царі були менш образливі.
