» » Що таке вікова норма в розвитку психіки дітей? Частина I

Що таке вікова норма в розвитку психіки дітей? Частина I

Фото - Що таке вікова норма в розвитку психіки дітей? Частина I

"Розвиток нижче вікової норми", - Рішення педіатра звучить несподівано. Мама дитини розгублено пояснює доктору, що її син у свої три роки нічим не відрізняється від багатьох однолітків, говорить пропозиціями, рахує до п'яти, знає основні поняття. Проблема лише в тому, що з чужими хлопчик майже не спілкується, а лікар для нього - людина стороння, і на прийомі дитина просто мовчав або відповідав невлад. У результаті з'явилася в картці запис, який так засмутила маму.

"І з цим ми повинні надходити в дитячий сад ?!"... Педіатр з виглядом людини, яка явно не перший раз це робить і давно втомився пояснювати суть проблеми, відмахнувся від тривог жінки: "Та хто зараз взагалі дивиться на ці вікові норми!" На такій ноті бесіда доктора і пацієнтки вичерпала себе. Але питання-то залишилися! Залишилася в стриманому обуренні мама хлопчика, залишилися в подиві мимовільні свідки цієї сцени (на жаль, в наших дитячих поліклініках вони стали відбуватися все частіше, що свідчить про злободенності проблеми).

Дійсно, хто і звідки взяв ці норми, і що можна вважати нормою психічного розвитку в дошкільному віці? Чому саме в дошкільному? Тому що для раннього віку ця проблема стоїть не так гостро: завдяки дуже швидкому темпу розвитку дітей від 0 до двох років. Тут можна виділити певні вікові форми. А ось на третьому році життя індивідуальні відмінності вже перекривають вікові.

Саме поняття норми у розвитку психіки (якщо цитувати розробників "тестів розвитку") Припускає такі параметри психіки, які показують більшість дітей даного віку. Тобто, це статистична норма. Але є й інший погляд на норму психічного розвитку. Гуманістична психологія каже, що це ті досягнення, які демонструють діти без явно виражених видатних здібностей, при цьому діти живуть у сприятливих умовах.

Зверніть увагу! Сприятливі умови - це коли діти забезпечені всім необхідним для підтримки життя, навколишнє середовище стабільна (тобто, безпечна), до того ж, діти відчувають себе коханими і значущими для своїх близьких. У цих умовах можливо максимальний прояв всіх здібностей дітей, можливих в їхньому віці.

Іншими словами, вікова норма - це досягнення дітей у даний період життя. Передбачається наявність певних вимог: що повинен робити дитина в певному віці. Це своєрідна програма вікового розвитку, де існують три рівня її засвоєння: високий, середній і низький. Виходить, що індивідуальні здібності дитини порівнюють з наперед заданими вимогами.

Ці вимоги, у свою чергу, визначені на основі аналізу та узагальнення наукових досліджень в психології та педагогіці. У таких дослідженнях найчастіше бере участь трохи дітей (до декількох десятків у кожній віковій групі), і вони знаходяться в особливих умовах експерименту, головне з яких - це індивідуальний контакт з добрим і дуже уважним дорослим.

Виходить, що виявлені в таких умовах показники характеризують не середні, а максимально можливі досягнення для даного віку. Іноді ті ж діти, але в інших умовах і з іншим "екзаменатором" можуть не повторити свої власні результати.

Цікаво й те, що вікові програми зазвичай не містять кількісних даних, без яких розподіл на рівні втрачає сенс, бо з самого поєднання (низький, середній, високий) очікується, що дітей середнього рівня більшість, тобто середній рівень - це норма в статистичному сенсі, а високий рівень - норма максимального розвитку.

Але якщо немає кількісних даних, то, значить, існує проблема достовірності критеріїв вікової норми. І ніхто не може поручитися, що дітей, скажімо, із середнім рівнем розвитку на сьогодні в нашому суспільстві більшість. Так чому ж ми прагнемо підрівнювати дитини до цього середньому рівню, про який не кожному відомо, звідки він узявся і чи дійсно він середній?

У такому випадку цілком обґрунтовано в середовищі педагогів і психологів зараз говорять про те, що критерії, які наведені в документах про освітні стандарти, можуть використовуватися тільки як орієнтують, а не як обов'язкові.