Яким шляхом піти Росії!
У новій Росії (вельми спірне визначення для країни з багатовіковою історією) був об'єктивний історичний вибір - перетворити країну за типом істинного наукового соціалізму (по В.І. Леніну) або поступово реформувати в сучасний регульований капіталізм. Однак зволіли перехід до «дикого» капіталізму домарксового типу, який назвали «періодом первісного нагромадження».
В даний час Росія переживає період свого розвитку, який важко навіть визначити: залишки колишнього економічного укладу (там, де не очікується надприбутки), «дикий» капіталізм, фінансовий нуворішізм під політичним управлінням колишньої і нової номенклатури. Успішно розвиваються галузі виробництва, орієнтовані на експорт: видобуток нафти, газу, вугілля, руди, лісу-кругляка, виробництво металу та ін. Галузі, орієнтовані на внутрішнє споживання, штучно стримуються або відверто руйнуючи-ються на догоду імпорту. Завдяки експортним надприбутків почалося віднов-лення і подальший розвиток ВПК, працюючого поки в основному на експорт. Те, що не можна продати і важко прибутково використовувати, - наука, освіта, культура, медицина - міститься на голодному пайку. Головні характерні риси сучасної Росії (Російської Федерації) - протиріччя між лібералізує-мом в уряді і атавізмом в економіці на тлі пережитків феодалізму в державному управлінні та обмеження прав громадян - тримають країну в со-стоянні економічного і політичного ступору.
Судячи зі стану економіки та громадської організації, Росія все ще стоїть на роздоріжжі, чи не визначившись, куди направити свій розвиток. Це суспільство, в якому безроздільно править номенклатура, спираючись на прийняті нею ж закони. Кількість чиновників в Росії збільшилася порівняно з радянськими часами приблизно в 10 разів і продовжує зростати, присходит новий, величезний виток зростання чиновництва, пов'язаний зі створенням «органів місцевого самоврядування».
Зараз, коли переділ власності в Росії в основному відбулося, ру-Ководство країни доведеться визначити, в якому напрямку вести країну - по американському або шведському шляху, так як для переходу до інших типів еконо-міки відсутні об'єктивні передумови. Якщо номенклатура та її вищі представники у владі дійсно стурбовані станом народу, як вони про це заявляють, відповідь очевидна - шведський шлях розвитку. Для цього не потребу-ється нічого особливого і екстраординарного - треба лише вивести зі ступору виробництво засобів споживання, для чого створити пільгові законодавчі та економічні умови розвитку виробничої кооперації, малого та середньо-го бізнесу.
Це дозволить утворити величезну кількість робочих місць, відкриє шлях для ініціативи і трудової самодіяльності трудящих, їхніх дітей і людей похилого віку, створить реальні передумови підвищення їх добробуту. Інший шлях, «доведення реформ до кінця» ще більше погіршить становище населення Росії. Розуміння неминучості пропонованого шляху не прийде само собою, за нього доведеться боротися, створюючи партії, спілки та інші організації, що відстоюють інтереси трудящих та їх сімей, що збільшують народне представництво в усіх органах влади і управління. Зрештою пора вже зрозуміти, що "тільки багате населення може зробити багатою свою країну".
