Як екранізували Стівена Кінга? Перші Оскари і сценарій за долар
Продовжуючи розмову про те, як екранізують твори одного з найпопулярніших письменників другої половини двадцятого сторіччя, Стівена Кінга, почнемо, мабуть, з одного з його найжахливіших і депресивних романів - «Кладовища домашніх тварин».
Роботу над цим несамовитим твором несподівано доручили жінці, не надто досвідченою постановницею Мері Ламберт. Слава Богу, на допомогу їй зголосився сам письменник, який допомагав доопрацювати матеріал для сценарію. В результаті картина вийшла по-справжньому страшної і маніакально безвихідною. Втім, котрі читали книгу погодяться, що і літературний оригінал не надто життєрадісний.
Дев'яності - це, напевно, найуспішніший і в той же час розчаровує період в плані співпраці Кінга з кінематографом. По-перше, на екран переносяться найзначніші книги письменника - це і «Воно», і «Протистояння», а також «Мізері», «Темна половина», «Потрібні речі», «Втеча з Шоушенка» і «Зелена миля». По-друге, збори від екранізацій вперше перевищують планку в 100 мільйонів, причому двічі - спочатку цей рубіж підкорився у 1992 році «газонокосильщика» (150 мільйонів у світовому прокаті), а через 7 років на п'єдестал зійшла «Зелена миля» - 136 млн. на батьківщині і 286 у світі.
У це десятиліття глядач нарешті дізнався Кінга не тільки як автора страшилок, але і оцінив його серйозні речі. Після приголомшливого успіху «Втечі з Шоушенка» і семи номінацій на Оскар, а також після Оскара за кращу жіночу роль в 1990, який отримала Кеті Бейтс за «Мізері», в Голлівуді, нарешті, зрозуміли, що Кінг - це не тільки кількість, але і високу якість. На цій хвилі успіху всі прагнули попрацювати зі знаменитим письменником: в 1997 сам Майкл Джексон використовував ідеї Кінга для свого музичного кліпу «Ghosts», а в 1998 за сюжетом майстри зняли один з епізодів легендарного серіалу «Секретні матеріали» (X-Files).
А починалося все досить скромно. У 1990 під екранізацію потрапив черговий коротка розповідь письменника, «Нічна зміна» - про вторгнення щурів-людожерів на невелику провінційну фабрику з виробництва вовни. Дуже примітивна, нехитра саморобка закономірно не викликало інтересу в аудиторії.
Сумно, що одне з найбільш епічних і багатогранних творів «Короля жахів», грубезний роман «Воно», вилилося у вельми дилетантський телесеріал. Зрозуміло, адекватно екранізувати таку масштабну і багатошарову книгу було неможливо, тому продюсерами проекту був обраний телеформат, що дозволяв розтягнути хронометраж і спробувати максимально докладно розповісти про протистояння групи підлітків і злого демона в образі клоуна Пеннівайз, який оселився у вигаданому місті Деррі.
Тоді ж, на початку дев'яностих, до письменника прийшло офіційне визнання з боку кіноакадемії. Йдеться про картину «Мізері», знятої все тим же Робом Райнером («Залишся зі мною»). Режисер постарався дуже акуратно обійтися з літературним оригіналом, тим більше що сам Кінг багато в чому уособлював себе з головним героєм книги, письменником Полом Шелдоном, що потрапили в заручники до шаленої медсестрі Енні Вілкс. За роль останньої актриса Кеті Бейтс отримала заслужений Оскар, а сам Кінг був змушений розлучитися зі своїм псевдонімом, бо в процесі написання роману ЗМІ таки пронюхали, що Кінг і Річард Бахман - це один і той же чоловік.
У дев'яностих за мотивами оповідання Кінга «Іноді вони повертаються» стартувала ще одна кінофраншиза, правда, настільки ж невдала, як і вже згадані «Діти кукурудзи». Слідом за оригіналом 1991 було знято два сиквела, в 1996 і 1998- обидва вийшли прямо на відео.
Екранізації письменника все частіше стали приймати форму телесеріалів, хоча жоден з них не міг похвалитися надмірною популярністю у глядачів. Ні «Золоті роки» (1991), ні «Томмінокери» (1993), ні «Лангольєри» (1995). Всі ці телепостановки значно поступалися за напруженням пристрастей і винахідливості паперовим оригіналам, фактично поставивши творчість Кінга на конвеєр. Особливо від поспішності і бажання зрубати грошей постраждало «Протистояння», одне з найвідоміших постапокаліптичних творінь автора. До слова, зараз в Голлівуді розробляється нова екранізація цієї книги, і залишається лише сподіватися, що цього разу бюджет дозволить створити видовище, гідне книги.
Окремо варто згадати дві стрічки, літературно сильно пов'язані один з одним, екранізовані в 1993 році різними режисерами і в абсолютно різному стилі. Дія стрічок «Темна половина» Джорджа Ромеро і «Потрібні речі» Фрейзера Кларка Хестона відбувається у вигаданому містечку Касл Рок, причому в обох фільмах одним з центральних персонажів є місцевий шериф Алан Пенгборн (зіграний відповідно Майклом Рукера і Едом Харрісом).
«Темна половина», незважаючи на невиразні фінансові показники в прокаті, вважається одним з успішних переносів творів Кінга на екран, тим більше що постановкою керував давній друг письменника, Джордж Ромеро, з яким вони разом працювали над дилогією «Калейдоскоп жахів».
Безсумнівно, що як автор книги, а іноді і співавтор сценарію, Кінг переживав за долю екранізацій своєї творчості. Але, враховуючи шквал відверто бездарних виробів, він, можливо, вже змирився з думкою, що жоден з його численних романів та оповідань чи не стане основою по-справжньому вартого фільму. І навряд чи він припускав, продаючи права на екранізацію повісті «Ріта Хейворт і втеча з Шоушенка» за 1 долар своєму доброму знайомому Френк Дарабонт, що той умудриться зняти воістину блискучий і чудовий фільм.
«Втеча з Шоушенка», номінований на Оскар в семи номінаціях, поступився політкоректному «Форрест Гамп» з Томом Хенксом, як і не зумів домогтися скільки-небудь значних успіхів у фінансовому плані. Однак після виходу фільму на відео, продажі зросли багаторазово, а сама картина впевнено перемістилася на верхню сходинку всіх можливих хіт-парадів і досі посідає перше місце в списку кращих фільмів усіх часів і народів. Можливо, цей факт є спірним і в світі знято достатню кількість прекрасних картин, здатних затьмарити «Втеча з Шоушенка», але на даний момент об'єктивну думку сотень тисяч глядачів однозначно.
Забігаючи наперед, відзначимо, що через п'ять років Кінг і Дарабонт знову зустрілися на знімальному майданчику містичного трилера «Зелена миля». Продюсери, вже прекрасно знали, чого варто чекати від цього тандему, на цей раз не поскупилися і навіть запросили на головну роль тотальну мегазвезду Тома Хенкса (того самого, що своїм дурником Форрестом обійшов на повороті «Втеча з Шоушенка» на церемонії Оскара). Очікування творців «Зеленої милі» повністю виправдалися: картина впевнено увійшла до першої сотні кращих фільмів, а також заробила в світовому прокаті нечувану суму для настільки тривалої за часом і важкої по суті драми.
У дев'яності було екранізовано ще кілька творів Кінга, на які варто звернути увагу. По-перше, його роман «Долорес Клейборн», сценарій якого письменник спеціально підстроював під актрису Кеті Бейтс. По-друге, на телебаченні вийшла багатосерійна версія «Сяйва» Міка Герріса, що спробувала заново осмислити цей безумовний шедевр Кінга. Тоді ж були перенесені на великий екран повісті «Худеющий» і «Здібний учень», яким, на жаль, не судилося стати чимось більшим, ніж «ще одна посередня екранізація Кінга».
