Як відбувалося освоєння Кавказу? Частина 6
Крім невдоволення кабардинских князів, будівництво Моздока викликало подив і у турецької сторони. Посли султана передали російській стороні ноту протесту. І якщо кабардинские князі могли почекати, то Туреччина вже вважалася сильним і мало передбачуваним сусідом. Довелося спішно заспокоювати офіційний Стамбул, використовуючи всі дипломатичні хитрощі.
Однак російські злукавили. У цей же самий час, згідно секретній директиві, Моздок почали укріплювати. І зробили це настільки добре, що до 1765 він перетворився на серйозну фортеця на південних рубежах Росії.
Так як думка кабардинців проігнорувати, то вони перейшли до більш-менш активних бойових дій і в червні 1765 обложили Кизляр. Взяти його нападники не змогли і від злості випалили довколишні виноградники і розорили кілька будівель у фортеці. А російським правителям довелося переселяти волзьких козаків на Терек, що автоматично продовжило і підсилило козачу оборонну лінію.
У підсумку трапилося те, що й мало статися. Туреччина в 1768 році оголосила війну Російській імперії. Але не тільки через Кавказу, а ще й з причини загострення кримської проблеми. Відчуваючи підтримку такого сильного союзника, нехай і тимчасову, гірські чеченці взяли все-таки Кизляр і вирізали всіх його жителів.
Реакція на це послідувала негайно. Генерал-майор Тотлебен перейшов гірський ланцюг, стрімко взяв Кутаїс, розбив з'єднання турок чисельністю 12000 чоловік, а потім обложив Поті. Тут трапилася тривала затримка, бо місто стійко оборонявся. Зрештою, надійшов наказ відвести війська до козачої лінії, що й було здійснено навесні 1772.
З Туреччиною ж був підписаний Кючук-Кайнарджийський мир. Втім, це не заважало їй таємно підтримувати кавказькі племена, що знаходилися в стані перманентної війни з Росією.
З іншого боку Кавказьких гір, на Каспійському узбережжі, вождь каракайтагов разом зі своїми воїнами здійснив кілька вдалих вилазок проти росіян. Причому настільки вдалих, що в ході однієї з них сталося полонити відомого академіка Гмелина, автора кількох природничонаукових праць, досі зберігаються в читальних залах багатьох бібліотек.
Чому так вийшло? Справа в тому, що академік був людиною, далеким від геополітичних проблем. До того ж він особисто знав цього самого вождя каракайтагов, тому й наважився повертатися з наукової поїздки по Персії пішим шляхом, з кількома супроводжуючими. Захоплений Гмелін помер у полоні, що викликало лють у імператриці. Вона наказала досвідченому генералу Медему з великим експедиційним корпусом вирушити на каракайтагов.
У березні 1775 російські війська взяли Дербент (це відбувалося вже не вперше), проте зовсім скоро цей ключовий місто в регіоні повернули законним власникам.
Восени 1777 Медема змінив на посту генерал Якобі. Він був призначений командувачем Кавказької армією. Відомий воєначальник Суворов отримав пост командира Кубанської армії. Звідси було ближче до Криму, куди Суворова в результаті і перекинули через деякий час.
Відомо, що Якобі ставився до своїх обов'язків уважно. За його сприяння були засновані фортеці Георгіївська, Ставрополь. Він же ініціював заселення державними селянами Ставропілля. Завдяки його зусиллям укріплена лінія була протягнута від Моздока до фортеці св. Димитрія (Ростов-на-Дону), в результаті чого до наявних фортецям додалися ще 6 невеликих.
Суворов також не втрачав часу дарма. За його участю звели зміцнення від місця впадання річки Лаби в Кубань до самого гирла Кубані, приблизно навпроти сучасної Керчі. Тут з'явилися в цілому чотири нові фортеці з редутами.
