Як відбувалося освоєння Кавказу? Частина 4
Петро Перший вирішив зробити серйозну військову експедицію на Кавказ. У цей час сильна Туреччина, користуючись слабким становищем Персії, хотіла прибрати до своїх рук частина її територій.
Це начебто не було випадом проти Росії, але імператор розумів, що в цьому випадку виникне велика загроза для торгових шляхів російської держави. Для тих шляхів, які проходили по каспійському узбережжю.
Виходило так, що Петро також хотів мати контроль над перськими територіями. Але справа ускладнювалася тим, що в даний момент Росія і Персія перебували в стані миру. І починати бойові або подібні до них дії здавалося незручним. Однак незабаром знайшовся відповідний привід для вторгнення.
Сталося так, що в столиці перського Ширвана, місті Шемахе, викрали належали Росії цінні предмети. Вартість вкраденого наближалася до 500 тисяч рублів, а до крадіжки причетні горяни з Дагестану. З ними перський шах впоратися не міг, про що він чесно і повідомив.
У Персію спішно вирушило російське посольство. Посол прибув до двору шаха Исфахана в 1722 році і від імені російського імператора зажадав розшукати нападників. Проте до цього часу шах під тиском сильного афганського правителя Махмуда вже відрікся від влади. Прибулому послу Ісфахан оголосив про це, а також про те, що нападники не є підданими Персії, і тому покарати їх буде надзвичайно складним. До того ж, шах порекомендував Петру Першому (Через посла) посилати торгові судна через Каспій зі спеціальним конвоєм. Посол передав імператорові всі деталі своїх бесід з колишнім перським правителем, і Петро вирішив прискорити військову операцію на півдні.
Зброя та амуніція для наміченого заходу комплектувалися в Астрахані, а потім по морю доставлялися до гирла річки Сулак. Кавалерія йшла до цього місця через Моздок і Кумицька степу. Всього в експедиційному корпусі значилося 22000 піхотинців, ветеранів шведської війни. Кавалерії було 9000 драгунів, а козаків, калмиків і татар (усіх разом) налічувалося приблизно 75 тисяч.
12 серпня 1722 Петро з армією і імператрицею урочисто вступив в місто Тарко. Цікаво, що в цьому місці море було дрібне, і государя несли матроси на руках до самого берега. Пробувши в місті 3 дні, Петро повернувся в табір на морському березі. Тут відбулася служба в польовий церкви Преображенського полку, після якої імператор разом з помічниками склав з місцевих каменів великий пам'ятний пагорб. Це сталося на місці заснування майбутнього міста Петровська.
На наступний день цар вирушив в Дербент, а флот із зброєю і провізією рушив слідом. Очікувалося, що Дербент доведеться брати штурмом, і це дещо затьмарювало настрій російського воїнства.
Проте жителі Дербента, насамперед його впливові громадяни, зайняли вичікувальну позицію. Вони добре знали чисельність наступаючого корпусу і рівень його підготовки, тому не поспішали з підготовкою до тривалої оборони.
Відомо, що тодішній вождь каракайтагов (одного з могутніх племен) Ахмет-хан не так давно стратив козачого отамана з листом від Петра і трьох козаків, які супроводжували отамана. Навпаки, предводитель кумиків Аділь Гйореме прийняв Петра Першого як давнього друга. Тобто розстановка сил була не зовсім однозначною, і в першу чергу - для притихлого в очікуванні Дербента.
Ахмет-хан хвалькувато оголосив підданим, що прожене росіян в два рахунки. Він зібрав військо з 16000 чоловік, і хоча воно билося запекло, росіяни здобули блискучу перемогу. Полонені тубільці були повішені на знак помсти за скоєне раніше. У цих умовах влада Дербента зробили відповідні висновки і поспішили підкоритися могутньої Росії.
