Як відбувалася полонізація Західної України? Часть1
Історики відзначають, що до 1385 в Литві правителі вкрай доброзичливо ставилися до російського населення і його культуру. Інакше справа йшла в Галицькій Русі, території якої дуже давно привертали міцніюче польська держава.
У 1340 році польський король Казимир Великий, скориставшись смертю правителя Галицької Русі Юрія II (останній з галицьких Рюриковичів), зайняв територію цієї, загалом-то, російської області. Спочатку з'єднання двох держав нічого поганого не віщувало. Для жителів Галицької Русі були збережені всі раніше встановлені порядки і закони. Та що там говорити, якщо відомо, що жителі Львова не хотіли підкорятися Казимиру, поки той не дав обіцянку ніяк не перешкоджати православній вірі! Цей факт відзначений в Густинському літописі (1340г.) Наступними словами: «... Варуючі собе, аби в старожитньої вірі ніхто їм николи ничого не чинив, еже Казимера обіцяючи їм ... А потім сей Казимера кро, зібравши сейм, на ньому ж рускую землю на повіти і воєводства роздягли, і шляхту рускую единою волностью з Полско волностью сукупність й даси ... »
Однак папа Римський Бенедикт II не хотів миритися з таким станом справ. Дізнавшись про те, що Казимир приніс клятву російському народу, Бенедикт пише 29 червня 1341 краківському єпископу, що звільняє польського короля від даної їм клятви. Таким чином, відносно населення Галицької Русі дозволялося діяти, виходячи з інтересів правлячої верхівки.
Утиски щодо російських (і православних) почалися зовсім скоро. Про їх масштабі говорить той факт, що вже в 1343 перемишльський староста запрошує на допомогу в боротьбі проти поляків татар. Татари, однак, були розбиті військами Казимира, і в 1349 році він остаточно підпорядковує собі Галицьку Русь. З цього моменту починається посилена полонізація знову приєднаних російських земель.
У 1351 Казимир Великий у листі татові Клименту IV пропонує відкрити в галицьких землях латинську митрополію з сімома єпископськими кафедрами. Кафедри, звичайно ж, відкриваються - в Перемишлі, Галичі, Холмі та Володимирі (мається на увазі сучасний Володимир-Волинський). Але ось невдача - прихожан в католицьких храмах немає абсолютно, тому деякі з єпископів навіть проживали в інших місцях, здійснюючи богослужіння в більш багатолюдних парафіях. Наприклад, у Німеччині і навіть Англії!
У Галицьку Русь попрямували і члени ордену францисканців. За свідченням одного з них, в 1372 тут не було ні кафедральних католицьких церков, ні парафіяльних. Більше того, не було навіть священиків для вкрай мізерного числа католицьких віруючих!
Довелося католицьким ієрархам всерйоз зайнятися новою, досить надуманою проблемою. У листопаді 1371 папа Григорій ХІ просить усіх польських єпископів надавати всебічну підтримку францисканцям. Потім, в 1375 році, він же повторно оголошує про відкриття в Галичі, Холмі, Перемишлі та Володимирі католицьких кафедр.
Звичайно ж, не обійшлося без утисків. У Галичі у православних відібрали соборну церкву і переробили в костел. Там же католицькі чини отримали маєтку і села, забрала у православної громади. Незабаром можна було говорити про те, що церква східного обряду перейшла з положення панівної на роль церкви другорядної і повсюдно під натиском.
Щоб зміцнити хитке становище католицьких парафій, Казимир Великий вирішив ще сильніше послабити православні громади. Для цього він вирішив звільнити Галицьку Русь від впливу Київського митрополита і в 1370 році просто-таки зажадав від константинопольського патріарха Філофея, щоб той призначив для Галича особливого митрополита. Таким кандидатом в ієрархи був якийсь єпископ Антоній.
Філофей не хотів призначати галицького митрополита, але польський правитель пригрозив санкціями, в тому числі обіцяв всіх російських хрестити в латинську віру. Філофей призначив Антонія митрополитом і тимчасово підпорядкував йому 4 єпархії: Холмську, Турівську, Перемишльську і Володимирську (Володимир-Волинську).
Таким чином, вже до кінця ХIV століття територія Західної України (І частково Західної Білорусії) потрапляє під сильний вплив католицького світу. З-під якого вона, по всій видимості, так ніколи і не зможе вийти ...
