Чому дітям важко вчитися?
«Не всім», - справедливо можуть заперечити багато. Але на сьогодні, за оцінкою практикуючих педагогів, майже половина першокласників відчувають труднощі у навчанні. Розумові здібності таких дітей, як правило, цілком нормальні, але розвиток більш складних форм мислення у них проходить повільніше.
Їм важко усвідомити відносини між загальними та приватними поняттями, встановити зв'язок між частинами цілого (особливо, якщо запропонувати текстовий матеріал). Ці складності можна пояснити, в основному, невмінням обміркувати запропоноване завдання, зосередитися на ньому, розсіяним увагою.
Ці діти особливо рухливі, не можуть весь урок сидіти за партою, часто встають і ходять по класу серед уроку. Хаотичність і «некерованість» їх рухів яскравіше видно на уроках письма, малювання, ручної праці, тобто тоді, коли потрібна цілеспрямована робота.
Справа в тому, що такі діти ще не навчилися формувати ставлення до ситуації, не вміють контролювати свою поведінку, придушувати імпульсивні бажання. І, звичайно ж, вони потребують особливої уваги та допомоги. Від дорослих потрібно чітка організація їх роботи, терпляче привчання їх до самостійного мислення.
Ці діти швидко втомлюються, тому не потрібно змушувати дитину подовгу сидіти за роботою. Якщо за 25-30 хвилин не вдалося виконати завдання, зробіть перерву: дайте дитині можливість відпочити, порухатися. Привчати до самоконтролю треба без зайвої строгості і повчальності, у формі, близькій до гри: а яку оцінку ти б сам собі поставив? А чому не можна п'ятірку? Четвірку?
Гра займає велике місце в житті дитини, і саме її можна використовувати для подолання відставання. У кожній грі існують правила, яким дитина повинна слідувати. Так поступово виробляється вміння підпорядковувати свою поведінку вимогам педагога, формуються вольові якості, необхідні в навчанні. Придивіться до того, як грають ваші діти!
У дитячих садках вихованців старших груп спеціально готують до школи. У сім'ї ж часто до семирічного дитині ставляться, як до нетяма. Тому риси його незрілості можуть залишитися непоміченими до моменту, поки дитина не переступить поріг школи.
Дуже важливо виховувати у дітей почуття відповідальності за доручену справу. Нехай це буде яке-небудь маленьке завдання по дому, догляд за щеням або виконання певної ролі в грі. Тут важлива не тільки старанність, а й інтерес до результатів власної праці, готовності та вміння долати перешкоди.
Педагоги відзначають, що, крім затримки психічного розвитку, джерелом бід нерідко стають різні нейропсихологічні відхилення. Дуже часто дітям у школі заважає недосконалість моторики, особливо нечіткість дрібних рухів. Розвивати їх допомагають такі улюблені дітьми заняття, як малювання, ліплення з пластиліну. Ручна праця, вміння поводитися з ножицями, фарбами, клеєм, голкою, акуратно вирізати з паперу, робити прості аплікації допомагають удосконалювати координацію рухів.
Для нормального формування мови потрібно так званий фонематичний слух, тобто вміння чітко розрізняти звуки людської мови. Діти з важкими порушеннями фонематичного слуху погано розуміють чужу мову і погано говорять самі. Ці розлади, звичайно, стають очевидними рано, і такої дитини визначають у спеціальну школу. Але про незначні порушення батьки можуть і не знати, часто не здогадуються про них і педагоги. А дитині важко даються читання і письмо, він уперто робить, здавалася б, незрозумілі помилки: замість «вересень» пише «сендябрь», замість «липи» - «ліби».
Дефекти фонематичного слуху заважають розрізняти дзвінкі і глухі, шиплячі і свистячі звуки, утруднюючи освоєння грамоти. Але в легких випадках вони переборні, якщо, звичайно, з дитиною будуть індивідуально займатися педагог, батьки, логопед.
Труднощі в навчанні виникають і у дітей, що страждають розладами зору, слуху і мови. І знову, коли ці розлади виражені явно, заходи зазвичай приймаються, а невеликі порушення нерідко проходять непоміченими. І затримка розвитку, і порушення фізичного стану, і недосконалість зору і слуху, та інші розлади, що заважають дитині успішно навчатися, піддаються виправленню. Завдання батьків - об'єднати свої зусилля з педагогом і лікарем. А найважливіше - проявити багато терпіння, уваги, любові до маленької людини.
