Чи добре їхати пенсіонеру Миколі?
Пенсіонеру Миколі їхати дуже добре ...
Так можна сказати, перефразовуючи вірші відомого дитячого поета. Їхати-то добре, тільки от громадський транспорт для пільговиків, в ролі якого в нашому місті виступають автобуси, ходить нечасто. В середньому, один раз на годину. Так що добре їхати не завжди виходить. А частіше виходить «добре» стояти в очікуванні заповітного автобуса, де можна скористатися своїми законними пільгами, в даному випадку, на проїзд. І стоять наші ветерани війни та праці по всіх зупинок в очікуванні цього самого довгоочікуваного автобуса. А повз їдуть маршрутні таксі, так звані маршрутки. Тільки вони пасажирів возять за гроші. І посвідчення пільговика, тобто, як зараз це називається «соціальна карта» - тут не допоможе ...
А молодь, в сенсі, працездатна частина населення сідає на маршрутки, спокійно їдучи в потрібний час. У багатьох ще й особистий транспорт є. І таксі можна викликати, якщо зовсім вже запізнюєшся. Тільки не можуть наші пенсіонери таксі собі викликати, так як держава щедро оцінило їхню працю «на благо Батьківщини», поклавши їм пенсію, в середньому, аж в 2500 руб. Думаю, що далі можна не продовжувати, ви самі прекрасно знаєте ціни на все, а також, скільки доводиться платити за комунальні послуги. Держава, видно, керувалося при призначенні пенсії реплікою з відомого телефільму: «Наші люди на таксі не їздять!» У тому числі, і на маршрутних. А також не їдять, не купують собі ліки і т.п.
Дзвонять до редакції нам пенсіонери, як би в надії на останній оплот справедливості: «Дізнатися, будь ласка, може бути, можна, щоб іноді водії маршрутних таксі дозволили проїхати нам, хоча б одній людині від ветеранів. Це, якщо вільні місця є. Чи ми могли б платити півціни. Все ж 7 рублів, що не тринадцять ... »Вони кажуть, що водії дозволяють їм іноді проїхати у маршрутці, але зазначення такого немає, і, загалом-то, водії як би і порушують інструкцію, поступаючи по - совісті. Хочеться, щоб все було по закону, а закону такого немає.
... А синоптики поки обіцяють продовження довгоочікуваної зими. Кому - в радість. А комусь ще холодніше буде на продуваються всіма вітрами зупинках. Кажуть, щоб зрозуміти людину, треба поставити себе на його місце. На жаль, важко уявити собі зупинку автобусну з далекого зручного кабінету чиновникам. І за вікном комфортабельного автомобіля вони теж якось непомітно пропливають - ці дідусі та бабусі, які очікують чогось ... Тільки от невідомо, як життя складеться у кожного з нас. І чи можна сподіватися на безбідну старість в недалекому майбутньому. Навіть заощадження можуть згоріти відразу. Як відгукнеться, кажуть, - так і відгукнеться ...
