Як російські підводники довели, що вони «не лаптем кави сьорбають»? Чаcть II
Далекий похід - не новина для російських підводників. Але зазвичай при виконанні бойового завдання їм доводиться діяти приховано від розвідки і засобів стеження західних країн. Перехід російського підводного човна з Севастополя на Північний флот, що виконувався влітку 1992 року під командуванням Олександра Тарасова, був нетрадиційним, і проходив під постійним наглядом з боку США та інших країн НАТО.
За Гібралтарською протокою капітан першого рангу Тарасов пожартував над новоявленими «союзниками» вдруге. Цікавлячись погодою і обстановкою в районі Азорських островів, він переконав своїх посланців,, що спрямовується саме туди, на південь. Але насправді його маршрут лежав на північ. Крім того, зіграли роль недоліки взаємодії: в Атлантиці пересування відстежували льотчики вже іншої бази, не тієї, з якою злетів «Оріон», який скинув в подарунок банку кави.
На стику двох зон відповідальності російський підводний човен «загубилася». Більше доби безуспішно борознили небо американські розвідувальні літаки в пошуках пропажі. Знайшли, звісно. Адже в режимі «білого пароплава», тобто в надводному положенні човні сховатися важко. Та ніхто й не думав ховатися.
Ось так і «помстилися» російські моряки за глузливу інструкцію. По разу - за кожну ложку. А через кілька днів трапилася з моряками історія, що потрапила в заголовки західних газет і аншлаги теленовин.
Радисти підводного човна взяли міжнародний сигнал лиха. Командир вирішив йти на допомогу, так як човен знаходився всього в півтора десятках миль від аварійного судна. Ним виявилася велика яхта під французьким прапором, одному з матросів якої терміново була потрібна медична допомога.
Незважаючи на неспокійне море, підводний човен пришвартувався до яхти, доктор перебрався до хворого і зміг йому допомогти. Випадок виявився нелегким, довелося медику перебиратися з човна на яхту і назад неодноразово - то за ліками, то довідники вивчати.
Наспів французький протичовновий літак. Відразу не розібравшись, льотчики виконали бойовий розворот. Напевно, вирішили, що це російська підводний човен захопила яхту, екіпаж якої встиг подати сигнал лиха. Ситуацію по радіо роз'яснили моряки з терпить лихо судна. Потім прибув португальська вертоліт з рятувальниками на борту і хворого евакуювали.
А екіпаж «пильного» протичовнового «Атлантика» знімав весь захід з висоти свого польоту. Репортаж показали по всіх каналах. Ось так прийняли участь в одній незапланованої операції російський підводний човен, французька яхта, американський і французький літаки і португальський вертоліт. Об'єдналися «ймовірні противники» для порятунку життя простого французького моряка.
Що було далі? Та що зазвичай буває. Розборки, нерви, чому та як ... Добре, не покарали нікого. Французький уряд запросило відважного доктора в Париж. Та куди там. Підводник, секрети, дипломатія, скандал! Загалом, все заморочили і нікого нікуди не відпустили. А хворий одужав.
Історію цю я дізнався з книги Миколи Черкашина «Четверта ескадра». Чудова книга розповідає про бойові подвиги в мирний час, напруженою і небезпечною службі, стійких і вірних боргу людях. Низький їм уклін. Тим, про кого розповіла книга. І тим, про кого ми ніколи не дізнаємося.
