Як загинув ракетний підводний крейсер К-219? Частина 1
На початку жовтня 1986 року в деяких радянських газетах промайнула коротенька інформація про те, що у водах Атлантики терпить лихо радянський атомний підводний човен. Мабуть, це було зроблено не тому, що наступала епоха гласності, а в зв'язку з тим, що Горбачов, зустрічаючись в Рейк'явіку з президентом США Рейганом, змушений був проінформувати його про цю подію, адже при вибуху реактора або бойових ракет могла постраждати прибережна територія Америки . Тоді ця інформація навіть не відклалася в свідомості більшості людей - так розпливчасто і невиразно вона була піднесена.
Це вже в наш час, коли вийшов на екрани кінофільм, в основу сценарію якого була покладена загибель К-219, події, пов'язані з долею підводного човна і її екіпажу, стали відомі багатьом. Але в них все-то чимало «білих плям» - океан вміє зберігати свої таємниці. Спробуємо хоча б частково відновити хід подій, що відбулися 3 жовтня в Саргассовому море.
Ракетний підводний крейсер стратегічного призначення К-219 під командуванням капітана 2 рангу Ігоря Анатолійовича Брітанова 4 вересня 1986 в черговий раз вийшов на бойову службу в море. Здавалося б, нормальна подія для підводників, якби не деякі обставини. У зв'язку із загостренням міжнародної напруженості підводного човна останні роки безжально експлуатувалися, виходячи на бойове чергування по кілька разів на рік, що не дозволяло належною мірою проводити ремонтні та регламентні роботи. Не тільки техніка, а й люди не витримували такого ритму бойової служби. Ось і цього разу значна частина екіпажу була не "рідна», а набрана з інших підводних човнів. Індивідуально всі моряки були висококласними фахівцями, але зрозуміло, що про злагодженості екіпажу говорити не доводиться. Та й до специфічних особливостей, які завжди є у кожного корабля, за кілька тижнів предпоходной підготовки просто неможливо пристосуватися. Проводити злагодження екіпажу, що складається з 118 чоловік (31 офіцер і 38 мічманів), і досконально освоювати особливості техніки довелося вже в ході бойового походу. До речі, командир БЧ-2 (бойової частини), де згодом стався вибух, був тимчасово переведений з екіпажу іншого підводного човна.
В цілому похід проходив успішно, пройшов місяць автономного плавання і ніщо, як здавалося, не віщувало катастрофи. Рано вранці 3 жовтня підводний човен спливла на перископну глибину для проведення сеансу зв'язку. Через кілька хвилин пішла команда на занурення і атомохід кинувся вниз. Але на командний пункт надійшла інформація про появу течі з-під заглушки кришки ракетної шахти в IV відсіку. У відсіку відразу ж оголосили аварійну тривогу, запустили насос для відкачування води, якої поки було небагато, а підводний човен стала спливати на безпечну глибину.
Через кілька хвилин командир підводного човна оголосив загальну аварійну тривогу, яка передбачала герметизацію відсіків. Моряки встигли закінчити герметизацію буквально за кілька секунд до вибуху в ракетній шахті №6, що стався в 5:00 38 хвилин. Прозвучала негайне аварійне спливання, і вже в надводному положенні стали з'ясовувати, що ж сталося. З цього моменту і почалася для екіпажу боротьба за порятунок корабля, яка тривала більше трьох діб.
Після вибуху в аварійному відсіку залишалося 9 осіб, які продовжували боротися з його наслідками. Але незабаром у відсіку через високу загазованість і температури перебувати стало неможливо. Людей терміново вивели в сусідній відсік, але до цього часу вже загинули командир БЧ-2 капітана 3 рангу А.В. Петрачков, матроси І.К. Харченко та Н.Л. Смаглюк.
Наслідки вибуху були на той момент вкрай важкими, але не катастрофічними. Природно, що вибухнула не саме ракета. Причиною вибуху стало займання компонентів ракетного палива, який опинився в шахті після її часткового підтоплення та деформації корпусу ракети. Було встановлено, що вибухом зірвало кришку шахти і серйозно пошкодило щитки-обтічники кришок ще п'яти ракетних шахт, а також деформувало частина ракетної палуби. Були зруйновані трубопроводи в верхній частині шахти і частково пошкоджена електромережа, вийшли з ладу окремі пристрої та прилади, що призвело до втрати контролю за станом ракет в інших шахтах. Виникли невеликі проблеми в силових установках. Але підводний човен зберігала хід, а затоплення їй не загрожувало.
У сусідніх з аварійним відсіках було створено підвищений тиск і вжиті заходи з ліквідації наслідків вибуху. Відсік вдалося швидко осушити, але спроби злити окислювач і прокачати шахту приводили до різкого зростання у відсіку парів окислювача і новому надходженню води. Знеструмлювати аварійний відсік не стали, але через коротке замикання в розподільних щитах в ньому виникла пожежа, що призвела до повного знеструмлення відсіку і відключення насосів. Аварійної групі, яка працювала у відсіку, довелося його терміново покинути.
Була зроблена спроба подати в аварійний відсік фреон, але він став надходити і в сусідній відсік, викликавши в ньому багаторазовий ріст окислів азоту. Особовий склад довелося частково евакуювати з III відсіку, включаючи пости зв'язку та шифрування. Зв'язок підводного човна з командуванням перервався. Так як поблизу району аварії кораблів ВМС не було, на допомогу підводному човні були спрямовані цивільні судна, на зустріч яким К-219 продовжувала йти зі швидкістю 13 вузлів. Природно, що над підводним човном вже кружляли американські літаки, що проводили фотозйомку та заміри радіоактивного фону.
