Яку таємницю зберігає севастопольська бухта?

Кажуть, що снаряд двічі в одну воронку не потрапляє. Але подібне твердження, мабуть, чи не про місяць жовтень і севастопольської Північній бухті, яка пам'ятає дві чорні дати в історії Чорноморського флоту.

7 жовтня 1916 на тутешньому рейді при нез'ясованих обставинах вибухнув і ліг на дно лінкор «Імператриця Марія». Загинуло 260 матросів. А 29 жовтня 1955 в тій же Північній бухті потужний вибух струсонув вже флагман Чорноморського флоту лінкор «Новоросійськ». Трагічний список загиблих матросів розтягнувся на 600 прізвищ.

І тільки в липні 1999-го з'явилося офіційне підтвердження того, що офіцери, мічмани, старшини і матроси лінкора тієї ночі прийняли не тільки мученицьку, але й героїчну смерть. Тодішній президент Росії Борис Єльцин підписав указ про нагородження орденом Мужності 712 учасників тих подій. 615 з них - посмертно.

Бойовий корабель, який згодом став братською могилою для сотень матросів, і справді мав усі підстави називатися чужим серед своїх. Адже спущений на воду в 1914 році італійський лінкор «Юлій Цезар» дістався радянському флоту як трофей. А точніше - в ході післявоєнного поділу флоту Італії між країнами антигітлерівської коаліції.

У 1949 році лінкор, перейменований в «Новоросійськ», прибув до Севастополя і незабаром вже став флагманським кораблем Чорноморського флоту. Зайве говорити, що екіпаж військового судна, де знаходиться прапор командувача ескадрою, завжди відзначається високою виучкою.

Під вечір 28 жовтня 1955-го «Новоросійськ» повернувся з моря на базу і став на швартовій бочці №13. Перед вечерею на корабель прибуло поповнення - майже 200 новобранців, яких переодягнули в морську робу, але поки залишили в чоботях. Прибулих розташували ночувати в одному з носових приміщень, і тому для більшості з них перша ніч на бойовому кораблі стала й останньою.

О пів на другу ночі 29 жовтня величезний броньований корпус лінкора струсонув потужний вибух. Відразу зникло світло, не стала працювати сигналізація і радіотрансляція. У світлі прожекторів з сусідніх кораблів моряки побачили страшну картину - величезну пробоїну перед баштою головного калібру, на гострих кінцях якої виднілися понівечені людські тіла. Потужний вибух буквально наскрізь пробив багатоповерховий броньований корпус корабля - від днища до верхньої палуби. А найсильніший удар припав якраз на ту частину, де розташовані носові кубрики, там спали люди.

Матроси аварійних команд постраждалого лінкора і з інших судів, що підійшли до його бортів, кинулися виносити поранених. Інші взялися зупиняти воду, але через пробоїну в днищі (майже 150 квадратних метрів) вона продовжувала надходити в лінкор, і той все відчутніше робив крен на лівий борт.

Пізніше історики будуть порівнювати події на «Новоросійську» з подіями на «Імператриці Марії», яка при схожих обставинах перекинулася в цій же бухті. Причому екскурс в історію буде не в інтересах радянських адміралів. Адже тоді, в жовтні 1916-го, командувач флоту адмірал Колчак, який прибув на борт лінкора, миттєво оцінив ситуацію. Зрозумівши, що корабель вже приречений, всі зусилля тоді вирішили направити на порятунок людей. Саме тому кількість загиблих обмежилися тільки тими, хто прийняв смерть в момент вибуху.

Протилежна цьому картина відбувалася з «Новоросійськом». Спроби підтягти корабель на мілину виявилися безуспішними. А інших швидких і правильних рішень та наказів від флотських начальників, які перебували на борту, так і не дочекалися. Чомусь було проігноровано і рішення зняти з лінкора майже тисячу матросів, які не брали участі в боротьбі за порятунок корабля.

В 4 години 15 хвилин крен став настільки критичним, що лінкор ліг на лівий борт і далі різко перекинувся кілем вгору. Сотні матросів, впали у воду і опинилися під величезним корпусом корабля, потонули відразу. А деякі з них виявилися замурованими в металевих відсіках лінкора. Ті, кому пощастило вибратися на днище, довго чули знизу відчайдушний стукіт приречених матросів. Рятувальники одного із судів зуміли зробити отвір в кормі корабля і витягнути звідти семеро моряків. Але незабаром все повітря вийшов з повітряних подушок в корпусі і вранці 30 жовтня «Новоросійськ» затонув.

Невелика надія ще залишалася на водолазів. Тим більше, що через нову станцію звукоподводной зв'язку на поверхні чули голоси у відсіках, які співали «Варяг». Водолази з запасними дихальними апаратами встигли звільнити з відсіків ще двох посивілих матросів. На жаль, вони були останніми врятованими, оскільки 1 листопада водолази вже не виявили тут ніяких ознак живих людей.

Севастополь, звичайно, в ті дні переживав справжній шок. І особливо міцно він тримав місто в своїх лапах, коли почали ховати «новороссійцев». Адже, зважаючи засекреченість трагедії, справжню цифру загиблих ніхто не називав. Але городяни і самі все розуміли, бачачи на вулицях величезна кількість трун.

Партіями по 20 трун проходили похоронні процесії. Родичів загиблих на похорон не викликали. Проводжати моряків в останню путь доручили комсомольським організаціям. Ховали весь день. Згодом ховати матросів стали вночі: по вулиці йшли вантажівки з трунами. Незабаром масові похорони припинилися. Загиблих ховали по одному, по мірі того, як хвилі виносили на берег трупи матросів, об'їдені рибою.

Урядова комісія, що працювала тут з 30 жовтня по 4 листопада, належним чином оцінила дії флотських начальників в екстремальній ситуації. Експерти вважали, що «Новоросійськ», який після вибуху був на плаву ще майже три години, можна було врятувати. А ставлення до екіпажу взагалі вражає: керівники флоту тоді відмовилися зняти з корабля матросів, не задіяних в аварійних роботах. Багатьох збудували на верхній палубі і тримали там, поки лінкор не перевернувся і не накрив їх своїм корпусом.

Були розглянуті і три найімовірніших версії. Від можливої детонації боєприпасів довелося незабаром відмовитися - водолази перевірили, що всі снаряди на кораблі цілі. Тоді довелося робити вибір між вибухом підводного міни часів минулої війни і диверсією. «Мінна версія» мала чимало недоліків. Адже досі всі міни, знайдені в бухті, були недієздатними.

Не знайшла тоді реального підтвердження і версія про підводні диверсантів. Хоча профашистські організації і вважали лінкор, що раніше належав Італії, своїм ганьбою. Навіть було заявлено, що «Юлій Цезар», перейменований в «Новоросійськ», недовго буде на плаву. Вже після загибелі лінкора командування серйозно поставилося до цього - все італійське спадщину (підводний човен, крейсер і чотири есмінці), від гріха подалі, вивели зі складу Чорноморського флоту і відправили на переплавку.

Щоб з'ясувати причини трагедії, іноді не вистачає і століття. Явний приклад цьому - вибух на «Імператриці Марії». Так само за 55 років мало що прояснилося і в «темної» історії з «Новоросійськом». Таємниця потужного вибуху так і залишилася на дні Північної бухти.

Через півтора роки після трагедії «Новоросійськ» нарешті підняли. Того ранку на всіх кораблях, що стояли на рейді, зіграли бойову тривогу. Через наглухо задраєні люки і ілюмінатори багато матроси тоді так і не змогли побачити колишній флагман.