Червона Шапочка. Як професор живопису Юлій Конюшина став «конкурентом» Шарля Перро?

У багатьох казках головними героїнями є прекрасні юні принцеси. Цікаво, що і перша книга казок, видана для дітей, побачила світ завдяки принцесі Орлеанської. Саме для племінниці французького короля Людовика XIV (Великого) в кінці XVII століття була видана прекрасно оформлена книга «Казки моєї матінки Гуски, або Історії і казки минулих часів з повчаннями». Автором збірки казок був вказаний П'єр де Арманкур-Перро. Але багато знали, що справжнім автором була не Пьер, а його батько - сановник при дворі короля, а за сумісництвом академік і відомий поет.

Незабаром книга була опублікована масовим тиражем, і почалося її переможний хід по Європі. Слухаючи казки з цієї книжки, які їм читали дорослі, діти з завмиранням стежили за дивовижними пригодами Кота в чоботях, сміялися над витівками Хлопчика з пальчик, переживали за юну принцесу, вколовшись веретеном і заснула майже на сто років. Не залишалися вони байдужими і до долі маленької дівчинки, яку прозвали Червоною Шапочкою, яка вирушила в дрімучий ліс, щоб відвідати свою бабусю.

У Росії, причому російською мовою, ця книга, названа «Казки про чарівниць з моралями», вийшла у світ в 1768 році. До цього часу книга вже майже 40 років видавалася під ім'ям свого справжнього автора - Шарля Перро. У перших російських виданнях казки називалися трохи не так, як ми звикли з дитинства - «Казка про батюшку котика в шпорах і чоботях», «Казка про дівчинку з красненькой шапочкою», «Казка про якийсь людині з синьою бородою» і т.п. Книга Шарля Перро в Росії неодноразово перевидавалася, ставши улюбленою для багатьох поколінь дітей.

Існує значна кількість ілюстрацій до казок Перро, які малювали професійні художники в різних країнах. Безсумнівно, що багато батьків, які вміють тримати в руках олівець чи пензель, теж зображували для своїх дітей їх улюблених казкових героїв. У 1884 році відгукнувся на прохання своєї дочки Марійки і Юлій Клевер, колишній до цього часу вже відомим російським художником. Виконуючи прохання зобразити Червону Шапочку, він не став малювати невелику картинку, а написав величезне полотно, тут же стало надзвичайно популярним в Росії, а потім і в Європі.

Власне, створюючи картину на казковий сюжет, Юлій Клевер ні новатором. Вже протягом декількох років на виставках з'являлися билинно-казкові роботи Віктора Васнецова, про які можна було сказати: «Там російський дух, там Руссю пахне». Саме «російськість» перших казкових полотен Васнецова зробило їх цікавими для вітчизняного, але не для європейського глядача. А «Червона Шапочка», написана конюшини, виявилася цікава і європейцям, зробивши популярними та інші роботи Юлія Юлійовича, якому ще не виповнилося й сорока років.

Цікаво, що Юлій Клевер став відомим художником-пейзажистом не маючи професійної освіти, хоча в Академії мистецтв він деякий час провчився, але був відрахований за постійні пропуски занять. Юний художник поставився до відрахуванню філософськи, і в 24 роки примудрився влаштувати персональну виставку. Як не дивно, настільки зухвалий крок виявився успішним. Виставку помітили, роботи Конюшини стали купувати. Незабаром з'явилися й перші нагороди.

На одній з виставок краєвид Конюшини купив імператор Олександр II, похвально відгукнувся і про інші роботи молодого автора. Не секрет, що на Русі багато чиновників вміють вловлювати і невисловлені думки начальства. Так сталося і того разу. Конюшині Академія мистецтв надала звання класного художника, причому першого ступеня, якою удостоювалися лише випускники, які отримали малу золоту медаль. А в 1878 році Юлію Юлійович присвоїли звання академіка живопису за картину «Старий парк», яку потім відправили в Париж на міжнародну виставку.

Офіційного визнання Юлій Клевер і так би досяг, адже завдяки таланту і колосальної працездатності він став прекрасним пейзажистом, але інтерес імператора до його робіт значно цей процес прискорив. До речі, картини Конюшини із задоволенням купували не тільки члени царської родини і сановники, але і Павло Третьяков.

Для нашої розповіді про картину «Червона Шапочка» цікава чергова кар'єрна сходинка, пройдена Юлієм конюшини. У 31 рік за картину «Лісова глушина» він отримав звання професора Академії мистецтв. Крім усього іншого це звання давало право на квартиру і майстерню при Академії. Саме в академічній майстерні і почалася робота над полотном на казковий сюжет, причому, основою пейзажу, на тлі якого розгортаються події, стали етюди до картини «Лісова глушина».

Картину «Червона Шапочка» художник не сприймав як щось серйозне, хоча і працював над нею з захопленням, «радячись» про деякі деталі з дочкою. Цікаво, що дівчинку на картині написав талановитий учень Конюшини молодий художник Олександр Новоскольцев. Моделлю послужила шестирічна Машенька Клевер, яка не позувала, а просто грала в майстерні. Варто відзначити, що Юлій Клевер, завалений замовленнями з легкої руки імператора, іноді вдавався до допомоги своїх учнів у роботі над великими полотнами, але, до його честі, ніколи цього не приховував, та ще й гонораром ділився.

У 1884 році разом із ще кількома полотнами «Червона Шапочка» з'явилася на виставці. Як пізніше зізнавався Юлій Юлійович, він не очікував такого успіху цієї картини. Незабаром репродукції «Червоної Шапочки» опублікували російські, а потім і зарубіжні видання, зробивши цю картину і її автора надзвичайно популярними.

«Червона Шапочка» дала путівку в життя і Марійці Клевер. Якщо при роботі над цією картиною вона була тільки «консультантом», то незабаром і сама взялася за пензлі, ставши відомою художницею.

З часом картина Юлія Конюшини «Червона Шапочка» призабули, хоча її репродукції і з'являються в публікаціях, присвячених творчості художника. Саме ж полотно тепер прикрашає музей у Великому Новгороді. Картина висить у великому залі і здалеку виглядає як пейзаж похмурого ялинового лісу. Цікаво спостерігати, як глядачі, прочитавши назву картини, починають з цікавістю її розглядати, виявляючи на ній і вовка, і Червону Шапочку.

Картина «Червона Шапочка» стала для Юлія Юлійовича Конюшини всього лише епізодом у творчій долі. В історії ж він залишився як самобутній художник-пейзажист, як педагог, що виховав багатьох талановитих живописців, як засновник династії художників, адже живописцями стали його дочка Марія, сини Юлій і Оскар.