Як грамофонні платівки «завоювали» Росію?

1 вересня 1910 відбулася подія, що стало епохальним для любителів музики на просторах величезної тоді Росії - в підмосковній Апрелівці відкрилася фабрика з виробництва вітчизняних грамофонних платівок. З часом вона стала найбільшим виробником пластинок в Росії, а потім і в СРСР.

А почалося все з воскового валика Едісона, на який можна було записувати звук. Але справжній прорив у звукозапису відбувся в 1888 році, коли Еміль Берлінер запропонував записувати звукову інформацію на плоскому носії по спіральній доріжці. З'явилися слідом за цим грамофонні платівки з вражаючою швидкістю поширилися по світу. Перші пластинки були маленькими 17-сантиметровими дисками, на яких звукова доріжка перебувала тільки на одній стороні, а вся інформація гравірованого на центральній частині, так як етикетки ще не використовувалися.

До початку XX століття в Росії вже існувала своя грамофонна промисловість, але виробництвом пластинок займалися дрібні фабрики й артілі, які не могли задовольнити потреби російських любителів музики. Величезну перспективу ринку грамплатівок в Росії чуйно вловив зросійщених німецький підприємець Готліб (Богдан) Молль, до того часу був власником сироварень, миловарних і емалювальних заводів. Викупивши значну ділянку землі в Апрелівці, він разом із сином Іоганном (Іваном) та підприємцями Фогтом і Кібарти приступив до будівництва фабрики грамплатівок, названої «Метрополь-рекорд», офіційно відкритою 1 вересня 1910. Фабрика відразу ж створювалася як велике виробництво, вже в перший рік на ній працювало понад 50 осіб.

Перша випущена на фабриці пластинка з циганської піснею «Бродяга» важила близько 400 грамів. Зараз ця платівка величезна рідкість, за яку колекціонери грамплатівок (аудіофіли) готові викласти дуже великі гроші. Цікаво, що за перший рік роботи фабрики було випущено 400 тис. Грамофонних дисків. А протягом декількох років фабрика зайняла одне з провідних місць в Росії з виробництва грамплатівок.

Перші пластинки були не дешеві, так як виготовлялися з шелаку - продукту життєдіяльності тропічних комах. Кому доводилося слухати платівки тих часів на старовинному грамофоні з величезним рупором (трубою), зазвичай дивуються гучності і відносній чистоті звуку. Це пов'язано з тим, що рупор не тільки посилював, а й значно вифільтрував високочастотні шуми і шерехи від ковзання голки. З'явилися згодом патефони часто забезпечували менш якісне звучання, оскільки мали невеликий вбудований в корпус рупор. На жаль, почути якісне звучання старих платівок тепер дуже важко, так як металеві голки звукознімачів пошкоджують диски при кожному програванні. Тому старовинна «незаїждженими» платівка є великою рідкістю.

Нове життя фабрики почалася після революції, коли виробництво було націоналізовано. Йоганна Молля спочатку посадили в «Бутирку», а потім вже важко хворого випустили в 1927 році за кордон. До речі, його син, покликаний в 1945 році в німецькі ВПС, потрапив у полон і якийсь час перебував у радянських таборах в Уфі і Челябінську. Потім повернувся до Німеччини, але кілька разів приїжджав в СРСР, в тому числі і на знаменитий завод, заснований його дідом.

У перші післяреволюційні роки грамплатівки активно використовувалися для пропаганди та агітації. За прямою вказівкою Леніна, що був членом відділу грамофонної пропаганди при Центропечаті, на Апрелівський фабриці почали випускати платівки із записами виступів нових російських керівників. До речі, на ній було записано і кілька виступів Леніна. Але запаси шелаку незабаром закінчилися, а можливості закупити його за кордоном не було, і фабрика випуск грамплатівок припинила.

До початку 30-х років фабрика знову стала випускати платівки, ставши головним їх виробником в СРСР. Незабаром вона була перетворена в завод, на якому працювало більше тисячі чоловік, а щорічний випуск досягав 19 мільйонів платівок. Так як сировини для виробництва платівок не вистачало, була придумана цікава форма збору вторсировини. Частина накладів пластинок стала призначатися тільки для обміну на уламки старих платівок, які пускали в переплавку. На пластинках з цих тиражів робилася спеціальна напис «Продажу не підлягає. Обмінний фонд ».

У роки війни випуск платівок значно знизився. Природно, що виробництво було переорієнтовано на випуск продукції патріотичного змісту. Саме на Апрелівський заводі вже в перші дні війни була записана «Священна війна» у виконанні ансамблю під керуванням Александрова.

Довоєнного рівня завод зміг досягти тільки в 1949 році. Вже через три роки тут освоїли випуск довгограючих платівок. А в 1961 році випустили перші стереофонічні пластинки. Але і звичайні пластинки на 78 оборотів в хвилину продовжували випускатися до 1971 року.

Новий етап життя заводу почався в 1964 році, коли в СРСР була створена фірма грамзапису «Мелодія», основним підприємством якої став Апрелівський завод, що випускав до 65% всіх вітчизняних грамплатівок. Завод став випускати не тільки музичні записи, але і значна кількість пластинок для дітей та навчальних. Цілі покоління виросли в СРСР на казках, записаних на Апрелівський пластинках. Але головним дефіцитом в 60-80 роки були пластинки із записами естрадних виконавців. Пам'ятаю, як наприкінці 70-х - початку 80-х років з раннього ранку займав чергу під магазином «Мелодія», щоб встигнути придбати новинки, які розходилися протягом декількох годин, хоча і випускалися величезними тиражами.

До початку 80-х років на заводі працювало три тисячі чоловік, а випуск платівок перевищував 50 мільйонів на рік. Після 1991 року, коли фірма «Мелодія» розвалилася, Апрелівський завод вийшов «у відкрите плавання», але протримався зовсім недовго. Різко стали падати тиражі: 33000000 пластинок в 1991 році і всього 10 мільйонів в 1992. У 1995 році довелося повністю припинити випуск платівок і перейти на магнітофонні касети. Щоб підтримати людей і зберегти колектив на заводі стали розвивати різні виробництва, аж до розфасовки продуктів харчування. Напевно, дивно виглядали упаковки з вермішеллю швидкого приготування, на яких виробником значився «Апрелівський завод грамплатівок».

У 2002 році за рішенням арбітражного суду Московської області Апрелівський завод грамплатівок був визнаний банкрутом. На щастя, вдалося хоч частково зберегти багатющу колекцію заводського музею, основні експонати якої були передані в Наро-Фомінський історико-краєзнавчий музей, а частина експонатів розійшлася по шкільним музеям і бібліотекам міста, щось дісталося і дитячій школі мистецтв. У 2007 році на колишній території заводу відкрився «Музей забутих людей і речей», в якому частково представлена й історія Апрелівський заводу грамплатівок.

Хочеться вірити, що століття грамофонних платівок не закінчилася. А старі записи, багато з яких зроблені в Апрелівці, ще довго будуть радувати справжніх цінителів музики.