У чому секрет чарівності казок Вільгельма Гауфа?
Багато критиків вважають, що по глибині й оригінальності казки Вільгельма Гауфа поступаються казкам того ж Гофмана, читацька любов до них не вичерпується. Головна причина цієї любові досить ясна - Гауф, в першу чергу, чудовий оповідач. Його мета - захопити, зацікавити слухача, змусити зануриться в казку з головою.
Для Гауфа цікавість сюжету і яскраві образи набагато важливіше філософської глибини і романтичної спрямованості. Може, саме тому написані ці казки настільки витонченим і простою мовою, що досі сприймаються легко і без напруги (чого не скажеш про Гофмане).
Другою особливістю казок Гауфа є їх стилістичне оформлення. Він один з перших став випускати казки збірниками у формі альманаху. Своє рішення він алегорично пояснює у вступі «Казка під виглядом Альманаху», де донька Казка скаржиться матері Фантазії, що її вважають «старою дівою» і не «впускають на поріг» літератури. Дійсно, в часи Гауфа казка стала вважатися «немодній», зате у великій пошані були розкішно ілюстровані щорічні збірки новел - альманахи. Гауф не збирається йти проти смаків моди, а бере і використовує її в своїх цілях.
В. Гауф «Казка під виглядом Альманаху»:
«- ... Дочка моя- хто творить добро, тому не пристало сумувати. ... Якщо дорослі, спокушені Модою, знехтують тобою, звернися до дітей, - ось воістину мої любімци- ... тільки я тебе як слід одягнемо, щоб ти сподобалася крихіткам і щоб дорослі тебе не прогналі- знаєш, я приберу тебе альманахом » .
За своє життя письменник встиг підготувати три «Альманаху казок». 1-й і 2-й написані під сильним впливом казок «Тисячі і однієї ночі» з великою кількістю арабської екзотики, але поступово Гауф все частіше звертається в бік європейського фольклору.
У кожному альманасі є своя «хітова» казка. У 1-му такими є «Маленький Мук» і частково «Каліф-лелека», звідки в народ пішло знамените заклинання «Мутабор» (за популярністю поступається тільки хіба «Сім-сім»). У 2-му збірнику це, безумовно, «Карлик-Ніс», а в 3-му - «Холодне Серце». Проте варто попередити, що ті, хто читає казки Гауфа «врозкид», багато втрачають.
Справа в тому, що «Альманахи» у письменника не просто збірники, а чіткий розповідь. Всі історії як би нанизані на одну нитку, яка сама по собі є окремою історією. Зазвичай герої «обрамляє» історії - це оповідачі - будь то учасники, що бреде по пустелі, каравану, або раби Олександрійського шейха, або постояльці харчевні в Шпессарт.
Прийом цей, звичайно, не новий - досить згадати «Декамерон» Бокаччо чи казки Шехерезади. Але у Гауфа герої, що розповідають казки, не просто «передають один одному м'яч». Наприклад, постояльці харчевні в Шпессарт виявляються самі залучені в авантюру з розбійниками і викраденням графині. Цей прийом (в урізаному, звичайно, варіанті) був збережений в радянській екранізації Гауфа «Казка, розказана вночі» 1981 за участю І. Костолевський і А. Калягіна.
Щоб зберегти інтригу і достовірність оповідного жанру, історія у Гауфа може обірватися на найцікавішому місці і продовжитися після іншої історії (як це було з казкою «Холодне Серце»). А в збірнику «Олександрійський шейх і його невільники», один з оповідачів-рабів несподівано виявляється сином цього самого шейха.
Ще більш хитру в'язь письменник сплів в альманасі «Караван», де розв'язка «Оповідання про відрубану руку» міститься не в самому оповіданні, а в завершенні «обрамляє» історії. Якщо читати розповідь окремо, залишається незрозумілим - що за незнайомець і чому змусив доктора відрізати голову сплячій дівчині. І лише наприкінці альманаху ми дізнаємося незнайомця в одному з учасників каравану і слухаємо його пояснення. Мало того - цей незнайомець виявляється шляхетним розбійником Орбазаном - героєм вже іншої історії - «Порятунок Фатьми».
Також химерно переплетені в альманахах Гауфа і стилі. Адже якщо уважно придивитися, деякі історії погано вписуються в жанр казки. Так, історії «Порятунок Фатьми», «Розповідь про відрубану руці» або «Молодий англієць» мають дуже незвичайний сюжет, але в них немає нічого чарівного. В «Історії Альмансор» навіть зустрічається цілком реальний «маленький капрал» Наполеон, а «Молодий англієць» (у більш точному перекладі - «Мавпа в образі людини») - і зовсім сатира над німецькими бюргерами, які прийняли переодягнену мавпу за іноземця і намагаються перейняти її «манери».
Передбачаючи питання, чому такі різні жанри об'єднані разом, Гауф пояснює це вже в тексті.
В. Гауф, з 2-го «Альманаху казок»:
«- ... Я думаю, треба робити відоме відмінність між казкою і тими розповідями, які зазвичай звуться новелами. ... В кінцевому рахунку чарівність казки та новели виникає з одного основного джерела: ми переживаємо щось своєрідне, незвичайне. У казках це незвичайне полягає у втручанні чудесного і чарівного в повсякденне життя людини- в новелах ж все трапляється, правда, за природним законам, але разюче незвичайним чином.
- Дивно, - вигукнув писар, - дивно, що природний хід речей в новелах приваблює нас так само, як і надприродне в казках! У чому тут справа?
- Справа тут в зображенні окремої людини, - відповів старий, - у казці таке нагромадження чудесного, людина так мало діє з власної волі, що окремі образи і характери можуть бути змальовані тільки побіжно. Інше в звичайних оповіданнях, де найважливіше і привабливе - то мистецтво, з яким передані мова і вчинки кожного, згідно його характеру ».
Недарма дослідники відзначали, що новаторство Гофмана і полягає в тому, що стару форму казки він збагатив реалістичністю новели. Якщо у Гофмана чудове вторгається в звичний світ як би з іншого світу і на цьому контрасті будується вся інтрига, то у Гауфа все незвичайне вписано в сюжет цілком природно. Ну, знайшовся у каліфа сувій із заклинанням, що перетворює людей на тварин, ну, бродить по Чернолес (так перекладається «Шварцвальд») демонічний велетень Голландець Міхель - чому б і ні?
Та й за стилем викладу казки виглядають цілком реалістично. Саме для цього служать і непотрібні сюжетні надмірності. Навіщо, наприклад, Саїд втікає з полону, якщо через абзац його знову ловлять? Та для того, щоб ми відчули реальність розповіді. Гауф - один з рідкісних письменників, де подібні надмірності не втомлюють і часто навіть не помічаються - настільки це жваво і цікаво написано.
Критики нерідко вказують на те, що саме цікавість - основне кредо казок Гауфа, а якихось особливих моральних проблем письменник не піднімає. Дійсно, сама по собі мораль там цілком традиційна - і близька по своїй простоті до народних казок. Але саме насичений сюжет, ретельна психологічна промальовування героїв, витончена іронія служать для простої моралі тієї приправою, яка надає їй неповторний смак.
І ми віримо, що навіть з кам'яним серцем і скринею грошей Петер Мунк здатний зробити правильний вибір, бо він розуміє, що без живого людського серця від цієї скрині грошей ніякої радості. Як немає радості від самих високоморальних, але нудних і прісних казок.
В. Гауф, з 2-го «Альманаху казок»:
«- ... В кожній людині живе прагнення піднестися над повсякденністю і легше і вільніше витати в гірських сферах, хоча б уві сні. Самі ви, мій молодий друг, сказали: «Ми жили в тих оповіданнях, ми думали і відчували разом з тими людьми», - звідси й те зачарування, яке вони мали для вас. Слухаючи розповідями раба, вимислу, придуманому іншим, ви самі творили разом з ним. Ви не затримувалися на навколишніх предметах, на звичайних своїх думках, - ні, ви все переживали: це з вами самими траплялися всі чудеса, - таку участь брали ви в тому, про кого йшла розповідь. Так ваш розум підносився по нитці розповіді над існуючим, що здавався вам не настільки прекрасним, не настільки привабливим, так ваш дух витав вольней і вільніше в невідомих гірських сферах- казка ставала для вас реальністю, або, якщо завгодно, ява ставала казкою, бо ви творили і жили в казці ».
