Хіба тут не можна курити? З циклу «Невигадані розповіді»
Мені, на превеликий жаль, особисто зустрітися з Михайлом Аркадійовичем Свєтловим не вдалося, але ось яку історію я почув від моєї тітки Зіни, або, як її офіційно звали, Надії Казимирівни. Справа в тому, що за національністю дружина маминого рідного брата була полька, і за католицьким звичаєм у неї було два імені, одне домашнє - Зінаїда, і друге, яке вона отримала при хрещенні, згодом внесену в метрику. Ось так вона і жила - вдома була Зінаїдою, а на роботі Надією Казимирівною.
Скільки я себе пам'ятаю, тітка Зіна працювала в магазині «Російські вина». Цей магазин аж до кінця минулого століття знаходився на вулиці Горького, прямо навпроти Центрального телеграфу.
Коли я вже достатньо підріс, а це сталося в кінці п'ятдесятих років минулого століття, я дуже часто заходив у гості до тітки Зіні. Я добре пам'ятаю її за прилавком, де вона продавала шампанське в розлив. Я любив дивитися, як вона одним невловимим рухом абсолютно беззвучно відкривала пляшку і розливала її за високими фужери. Можливо, я помиляюся, але от застрягла у мене в голові цифра «десять», мені пам'ятається, що саме стільки рублів коштував тоді один келих цього благородного напою, природно, на старі, до реформи 1960, гроші.
Пізніше тітка Зіна до самого свого виходу на пенсію працювала директором цього магазину, але все п'ятдесяті роки вона вже точно стояла за своїм прилавком, біля якого постійно юрмилися покупці. Ось тоді-то і сталася та історія, про яку я хочу розповісти.
Було це на початку п'ятдесятих років, коли посольство США ще розташовувалося прямо навпроти Кремля на Мохової вулиці. Занадилися американські дипломати пити шампанське в магазині. Приходили, сідали біля барної стійки, діставали товсті смердючі сигари і починали диміти прямо під вивіскою «Курити заборонено». Їх відвідування почали діставати так, що просто неможливо стало. Ні на одну прохання припинити диміти вони не реагували, робили вигляд, що не розуміють по-російськи.
Нарекла якось тітка Зіна про всі ці неподобства американців у присутності Михайла Аркадійовича Свєтлова, який майже щодня заходив випити по келиху шампанського зі своїм другом - художником-карикатуристом Йосипом Ігін. Друзі, відомі жартівники, порадилися, і на наступний день над стійкою висів великий плакат. На ньому була зображена жирна свиня в циліндрі з американським прапором на блискучому боці головного убору, яка розсілася на стільці, поклавши свої ноги на стіл, і курила товсту гаванську сигару. Крізь клуби диму, що виривається з відкритої пащі хрюшки, виразно видно був плакат «У нас не курять», а зі свинячого рила ще більшими літерами виповзало завитками тютюнового диму: «А я курю».
З'явилася юрба сміються американських дипломатів, дістали вони було сигари, але побачивши плакат, мовчки повернулися й пішли. Більш вони там не з'являлися.
А Михайло Аркадійович відвідував цей магазин майже до самої своєї смерті. При цьому він щодня просив відпустити йому один келишок шампанського в борг, наступного дня він приносив червонець і знову займав до наступного разу. Так і залишився він повинен моєї тітки десять рублів, не встиг віддати перед своєю кончиною.
