Боржник як учасник договору поруки
Адвокат Мєлков Олексій Валерійович
Боржник як учасник договору поруки
Учасниками договору поруки традиційно виступають поручитель і кредитор. Боржника в класичній формі договору немає, проте саме він зазвичай ініціює підготовку і підписання такого документа. Розвиток виникають на підставі договору поруки правовідносин також багато в чому залежить від боржника. Однак сучасна практика судового діловодства, що базується на буквальному тлумаченні нормативних актів, відображає думку, що включати боржника в договір поруки поряд з поручителем і кредитором немає необхідності. З кожним роком у такої думки з'являється все більше противників, які вважають, що боржник повинен бути однією зі сторін договору, хоча б для узгодження ним умов зароджуються правовідносин. І тому є кілька причин.
По-перше, договір поруки в більшості випадків полягає як додаток до основного договору позики або кредитного договору. Це виправдано акцесорних характером поруки по відношенню до головного зобов'язанню. Сторони, що укладають основний договір, знають про наявність обов'язкового додатку, а значить, мають право не тільки на ознайомлення з даною невід'ємною частиною, але і на участь в узгодженні її умов.
По-друге, судова практика налічує чимало випадків, коли договір поруки укладається відразу між 3-ма учасниками або між боржником і поручителем, але з написом кредитора про прийом поруки. Такий варіант використовували компанії АТЗТ «Лісопромислова компанія» та АТЗТ «Лісоторгова компанія», і Президія ВАС РФ визнав їх договір поруки дійсним. Нерідко також практикується ознайомлення поручителя з основним договором у вигляді узгодження відповідних умов під час ув'язнення. Це цілком логічно, т. К. Поручителю хочеться знати зміст основного зобов'язання, умови якого є елементами предмета поруки. Запис про особу, що бере участь в обговоренні та узгодженні умов договору, розміщується в якості примітки до основного тексту. До речі, такою особою може бути не тільки поручитель, але, приміром, чоловік позичальника, що дає можливість в подальшому уникнути спору між подружжям з приводу вчинення неузгоджених один з одним дій. З цієї ж причини необхідне включення боржника, якщо не як учасника договору поруки, то хоча б як особи, яка бере участь в узгодженні і може вплинути на виклад умов і їх формулювання.
По-третє, якщо боржник не виконує своє зобов'язання, його відповідальність перед кредитором переходить на поручителя. Але зміна осіб у зобов'язанні при цьому не відбувається. Проведемо аналогію з переведенням боргу: згідно ст. 391 і 392 Цивільного кодексу переведення боргу допускається тільки шляхом укладення між 3-ма сторонами (кредитором і обома боржниками) письмового договору про переведення боргу, т. Е. Якщо має перед кредитором зобов'язання боржник вирішив би перевести борг на третьому особа, в тому числі і на поручителя, то він мав би узгодити свої дії з кожної зі сторін. Отже, якщо має місце покладання відповідальності за зобов'язаннями одного з осіб на інше, потрібно їх обопільне участь, а також участь кредитора за зобов'язанням.
Ще одним аргументом на користь обстоюваної позиції є правовий аналіз п. 1 ст. 365 Цивільного кодексу, де йдеться про те, що до заспівав зобов'язання поручителя переходять усі права кредитора за цим поручительству, а також права, які належали кредитору як заставодержателя, в обсязі задоволення вимог кредитора. Причому поручитель може вимагати від боржника процентного відшкодування збитків від суми, виплаченої кредитору, і інших збитків, які поручитель поніс у зв'язку з відповідальністю за боржника. Адже будь-який договір поруки означає не тільки набуття поручителем відповідальності перед кредитором, але і потрапляння в зону ризику неповернення грошей боржником. Розмір відсоткового відшкодування, згідно зі ст. 395 Кодексу, має визначатися значенням ставки рефінансування, а момент відліку, від якого залежить міра відповідальності, - датою виконання зобов'язання поручителем, т. К. Саме в цей момент йому переходять права за основним зобов'язанням боржника. Дане положення гарантує лише мінімальний захист поручительських інтересів. Але розмір відсотків може значно перевищувати ставку рефінансування і прямо залежати від угоди, до якої прийдуть зацікавлені сторони. Даний пункт розумно було б включити в текст самого договору. Однак збільшення розміру відповідальності не може бути здійснена без участі боржника, значить, він знову-таки має стати однією зі сторін договору або особою, согласующим умови документа.
Очевидно, що необхідність позначення боржника як учасника договору поруки перестала бути дурощами практикуючих юристів, перетворившись на гостру проблему, що вимагає негайного вирішення. І рішення це, на диво, просто: досить включити в ст. 361 Цивільного кодексу невеликий абзац, який містить умову про те, що укладення договору поруки можливе тільки з письмової згоди боржника, за якого доручається поручитель. Це формулювання значно б спростила існуючу практику роботи з договорами поруки та дозволила б уникнути різного роду зловживань.
Крейди Олексій Валерійович
