Чи є хабар економічною категорією?

У статті «Формационная теорія Маркса: наскільки вона всеосяжна?» Я запропонував читачеві дещо розширений варіант формаційної теорії Маркса, і на мене обрушився цілий водоспад критики, причому, з елементами образливих випадів. Опоненти звинуватили мене в повному незнанні щодо існування податкових систем і не тільки у феодалізмі, не кажучи вже про форму їх стягнення. У мене з'явилося природне бажання дещо розширити свою точку зору. Можливо, опонентами рухала не тільки жага власного піару, а й прагнення до істини, і лише відсутність взаєморозуміння з автором відштовхнуло їх від боле поглибленого проникнення в матеріал.

Отже, продовжимо. Якось, набрів на телепередачу про Візантії. Гість розвивав думку в тому плані, що у Візантії існували закони, що забороняють багатим людям інвестувати кошти у виробництво товарів, внаслідок чого монополісти не могли виникнути принципово. Вільна ж конкуренція маси дрібних виробників приводила до насичення ринку дешевими товарами. На жаль, сучасна людина, навіть вчений муж, бачить економічну складову суспільства виключно у формі розширеного виробництва. Якщо ж у багатій країні (про бідну і мови немає, там бачиться суцільний примітив) очікуване розширення не спостерігається, випливає висновок, що існують заборонні заходи. Адже у свідомості сучасної людини додатковий продукт є самоціль свідомої діяльності людини. І коли бачать, що навіть феодал не прагне до безперервного і постійному збагаченню, тобто присвоєний феодалом додатковий продукт служить для задоволення життєвих потреб цього феодала, його сім'ї та челяді, то сучасна людина лише розводить руками, визначаючи такий спосіб господарювання, як паразитичний, забуваючи при цьому, що мета феодала полягає не в розширенні виробництва, а в розширенні володінь.

Звернувшись до феодального способу виробництва, К. Маркс приходить до висновку, що для феодалізму характерна феодальна земельна рента, і вже за аналогією з капіталістичним виробництвом, як закон, проголошується: метою феодального виробництва було одержання феодалом додаткового продукту, феодальної ренти. Прийнято вважати, що відкриття Маркса складалося не тільки у встановленні нової наукової категорії - феодальної земельної ренти, але простягалося набагато глибше, пояснюючи весь уклад феодальної життя. Це не так. Безумовно, економічний чинник відігравав певну роль у житті феодального суспільства, але не був вирішальним, як це відбувається при капіталізмі. Якщо для капіталіста додатковий продукт - це дійсно самоціль виробництва, то для феодала - всього лише засіб для здійснення тієї мети, яку він ставить перед собою. А мета, здійснення якої ставить перед собою феодал - це розширення власних володінь, тобто мета феодала - війна. Звідси і своєрідність стягування цієї самої феодальної ренти.

Феодал готується до війни. Йому потрібні навіть не кошти, а воїни. Феодал закликає своїх васалів встати під рушницю або під спис. Безпосередньо після вибуху етногенезу недоліку в охочих повоювати немає. Але проходить час і з падінням пасіонарності в етносі то в одного, то в іншого васала пропадає бажання воювати. І ось тоді-то феодал, в особі короля чи герцога, погоджується з боягузливого (все одно в критичний момент зрадить і побіжить) васала брати феодальну ренту.

Наприклад, в Англії при Вільгельма Завойовника ця рента отримала назву «щитових грошей». Ставши королем Англії, Вільгельм (втім, як і всі інші королі) надавав своїм феодалам земельні володіння під умовою їх військової служби на користь монарха. Однак труднощі у формуванні ополчення привели до практики заміни лицарської служби грошовою рентою.

В умовах, коли війна була повсякденною, кожен потребував соратників і хотів бути впевнений, що його не зрадять. Саме ця умова і спонукало феодалів до стягування ренти взамін служби. А так як людей, які не бажають воювати, серед селян завжди було набагато більше, ніж серед лицарів, то і сформувалася феодальна рента значно раніше, ніж лицарі стали відмовлятися від королівської служби.

Таким чином, феодальна рента - це зовсім не додатковий продукт, а всього лише відкуп лицаря чи селянина від війни, свого роду хабар вищестоящому васалу, зокрема, королю. Природно, розмір цієї хабара призначав король. І якщо васал відмовлявся її платити, то король брав її силою, тобто поводився точно так само, як у випадку воєнних дій з противником. Чи можна вважати хабар, причому назначаемую волюнтаристським способом, економічною категорією? Видається, що можна.

До речі, повсюдне наше взятнічество має свідчити про те, що ліберали міцно поставили наше суспільство на шлях до феодалізму. Кожен чиновник годується за рахунок нижчестоящих васалів і постачає феодальної рентою вищестоящого васала.

І коли мої опоненти, зокрема, Євгена Комарова не бачить відмінності між справлянням податку при капіталізмі і феодалізмі, приплітаючи сюди навіть Єгипет, стає сумно.

Потрібно добре засвоїти, що тільки при капіталістичному способі господарювання вперше (зверніть увагу) вперше податки стають об'єктивно необхідною і стабільною формою перерозподілу доходів населення в державну скарбницю з метою фінансування функцій уряду. Податки формуються в стійку підсистему в загальній схемі капіталістичного відтворення. Нічого подібного ніколи в світі не було.

На закінчення хочеться закликати: люди, що не чіпляйтеся за, віджилі свій час, догми, живіть не тільки почуттями, а й розумом.