Як освітити дорогу? Частина 1
З давніх часів людина, відправляючись у дорогу вночі, брав із собою спочатку смоляний смолоскип, а потім ліхтар, скло якого захищало від вітру свічку або просочений маслом гніт. Дорожніми ліхтарями оснащували і карети, адже якщо в темряві колесо потрапить в який-небудь вибоїна або, того пущі, налетить на пень, який цілком можна було зустріти посеред тодішньої дороги, то доведеться до ранку топтатися в бруді під дощем, чиркаючи кременем по кресалу в марних спробах запалити відвологлий труть - сірників адже тоді не було.
Коли з'явилися велосипеди, то незабаром із засобу розваги вони перетворилися на засіб пересування для листонош, сільських фельдшерів і ветеринарів, що використовується в будь-яку погоду. І на велосипедах теж стояли ліхтарики зі свічкою всередині. Внизу біля ліхтарика була трубка, в яку падав недогарок. Саме такий ліхтарик на велосипеді сільської медсестри прийняв за зірку средненевековий астролог Нік Калпепер з розповіді Кіплінга «Доктор медицини». Пізно вночі, коли на фермах окрест - ні вогника, маленький ліхтарик миготить серед кущів - хворим потрібна допомога навіть вночі.
Перші автомобілі мали майже таку ж легку конструкцію, як велосипеди. Спочатку вони теж служили для розваги. І коли з'явилася необхідність в нічних поїздках, на автомобілі стали ставити велосипедні ліхтарики. Але коли швидкості почали рости, знадобилося висвітлювати відразу велику ділянку дороги перед моторним екіпажем, причому так, щоб видно було кожна вибоїна. На допомогу прийшли ліхтарі з ацетиленовими пальниками, заправляють сухим карбідом. При додаванні в резервуар води починав виділятися газ, шоффер чиркав сірником, закривав скло - і яскравий промінь мертво-білого світла ударяв в темряву. Зараз звертатися з карбідом навчають школярів на уроках хімії, і ті трясуться при цьому від страху. А сто років тому складний процес заправки і регулювання карбідної лампи був звичайною справою для будь-якого моториста і велосипедиста.
Незграбні парові вантажівки, що випускалися фірмами Фоден, Торнікрофт і Сентинел, висвітлювали дорогу перед собою здоровенними гасовими і масляними ліхтарями, такими ж, як на паровозах. Адже на них не було ніяких джерел електроенергії.
Автомобіль - не паровоз. На ньому повною мірою відбивався технічний прогрес тих років. Генрі Ройс за освітою був інженером-електриком, тому на будь-якому його автомобілі електрична система освітлення була штатним обладнанням. Електриком за освітою був і італієць Вінченцо Лянча, тому на його автомобілях теж стояли електричні фари, що тоді було в новинку. Але Генрі Ройс дав автомобілям ще й такі пристрої, як вібраційний розподільник запалювання - трамблер - і електричний звуковий сигнал, який працює за тим же принципом.
На автомобілях Генрі Форда теж були електричні фари, але яскравість їх світла залежала від оборотів двигуна - на Фордах не було акумулятора, електрика подавалося від магнето, і вночі власники цих загальнодоступних автомобілів користувалися в основному першою передачею. З іншого боку, якщо в темряві поспішати, то і шию скрутити недовго, та й підвищує передача нечасто була потрібна на сільських дорогах західних штатів. На автомобілях фордовских конкурентів система запалювання була батарейна, на сухих елементах, заряду батарей не вистачало на освітлення, тому на таких машинах, як Хапмобіль, що випускався заводом Роберта Хаппа, стояли ацетиленові фари.
Варто зауважити, що корпуси фар, як ацетиленових, так і електричних, в той час виготовлялися з бронзи, як і вся зовнішня обробка кузовів, і серед шоффер вважалося хорошим тоном начіщать їх до блиску ганчірочкою з крейдою, подібно до того, як на кращих океанських кораблях матроси не забувають «драїти мєдяшки». Від цього правила не відступають і нинішні володарі розкішних авто, що збереглися з тієї давньої пори. Адже тепер це справжня музейна рідкість, складова предмет їх заслуженою гордості.
Автомобілі марки Бьюїк, що випускалися заводом, що належали Вільяму Дьюрант, спочатку конкурували з Фордами. Коштували вони все ж трохи дорожче. Але за цю різницю в ціні покупець отримував систему харчування з паливним насосом, насос служив і для подачі води в системі охолодження, а також на Бьюїк була повноцінна бортова електросистема, що включала стартер, генератор і трансформатор-випрямляч, тому фари у цих автомобілів світили впевнено, не кліпаючи.
Надійна бортова електромережу стояла і на новій моделі Шевроле-490. Цей цифровий індекс висловлював її роздрібну вартість і мав на увазі пряме зіставлення з фордовськой Моделлю Т, яка коштувала рівно стільки ж. Форд, все ще пропонував електростартери за доплату, вперше відчув сильний тиск з боку конкурента. Електрику на конвеєри заводів Дженерал Моторс Корпорейшн поставляла компанія Делко, заснована Чарльзом Кеттерінгом, інженером компанії Кадилак, творцем електростартера. Замість Дьюрант, вже вдруге зміщеного з посади президента, корпорацією керував Альфред П. Слоан, засновник компанії Хьюітт, що поставляла Детройту підшипники.
