Оспорювання угод банкрута: нове в законі

Адвокат Мєлков Олексій Валерійович

Оспорювання угод банкрута: нове в законі

Однією з основних цілей законодавства про неспроможність можна назвати відповідне пропорційний розподіл наявних у боржника коштів між кредиторами. У даній статті будуть розглянуті особливості застосування інституту недійсності угод у сфері конкурсних відносин.

Шляхи до вирішення протиріччя

Інститут визнання угод недійсними ніколи не був однозначним і завжди викликав питання з приводу його застосування. Приміром, чимало проблем пов'язано з поділом угод на нікчемні та оспорювані. Проблеми, в першу чергу, викликані відсутністю чіткого розуміння основ розмежування даних угод, що тягне за собою певні складнощі при кваліфікації угод як недійсних в силу рішення суду, а також в силу факту їх вчинення. Нікчемна следка є недійсною незалежно від рішення суду, а ось оспоримая може бути визнана недійсною тільки за визнанням її такою судом. З теоретичної точки зору нікчемність і оспорімость - це просто 2 методу визнання угод недійсними у випадку, якщо вони не співвідносяться з вимогами нормативних актів. Але на практиці визначення закономірностей поділу угод на нікчемні та оспорювані пов'язано з постійним збільшенням кількості нормативно-правових актів, які встановлюють недійсність угод в одних випадках в силу їх оспорімості, в інших - в силу нікчемності.

У конкурсних відносинах стають очевидними багато загальні питання, які виникають в теорії угод. Багато хто з них викликані присутністю в Законі №127-ФЗ «Про неспроможність (банкрутство)» від 26.10.2002 р самостійних систем спростування угод банкрута. Звідси виходить, що угоди, які не можуть бути визнані недійсними у сфері стандартних цивільних правовідносин, можуть бути оскаржені в рамках конкурсних відносин. Відповідні підстави слід розглядати як особливі підстави недійсності правочину, які встановлені Законом про банкрутство на додаток до підстав, передбачених Цивільним кодексом.

Крейди Олексій Валерійович

«Оскарження угод банкрута: нове в законі»

Однак тут проявляється протиріччя, бо згідно з нормами Цивільного кодексу підстави недійсності угод визначаються тільки цим документом. Щоб вирішити дане протиріччя, можна вдатися до 2-м способам. По-перше, до зміни положення ст. 168 Цивільного кодексу шляхом внесення доповнення про можливість визначення підстав визнання угод недійсними іншими федеральними законами та нормативними актами. По-друге, до додавання до Цивільного кодексу самостійної статті, регулюючої визнання угод недійсними, і одночасним закріпленням в Законі №127-ФЗ норм про визнання недійсності угод або шляхом відтворення положень Кодексу, або відсильні способом побудови норм права. У будь-якому разі зміни просто необхідні.

Банкрутство боржника традиційно тягне за собою ряд несприятливих наслідків для кредиторів, оскільки останні через недостатність майна боржника змушені вдаватися до спеціальним юридичним діям. Вони, зокрема, можуть бути спрямовані на визначення наявності кредиторської заборгованості з подальшим внесенням її до реєстру кредиторських вимог, що розміщуються в порядку черговості в залежності від встановлених законом термінів їх задоволення.

Оспорювання угоди

Останні роки у правозастосовчій практиці ознаменувалися тенденцією зростання кількості позовних заяв конкурсних керуючих про недійсність угод. Зауважимо, що раніше Закон №127-ФЗ право оскарження угод надавав кредиторам і арбітражному керуючому. При цьому перші мали можливість визнавати недійсними обрані угоди боржника, що нерідко вело до зловживань: кредитори оскаржували вимоги один одного і значно затягували ведення справ. Нова редакція Закону №127-ФЗ зберегла право заперечування тільки за арбітражними керуючими (ст. 61.9). Відтепер кредитори повинні приймати рішення про оскарження угод і виробляти єдину позицію тільки на загальних зборах. А арбітражні керуючі, в свою чергу, нести більшу відповідальність, проявляти максимальну самостійність і незалежність.

Крейди Олексій Валерійович

«Оскарження угод банкрута: нове в законі»

Згідно ст. 61.1 Закону №127-ФЗ, укладені боржником або його представниками угоди можуть бути визнані недійсними на підставі положень Цивільного кодексу (загальний порядок) або даного закону (спеціальний порядок). Серед спеціальних підстав можна виділити:

• підозрілі операції, здійснені в умовах нерівнозначних зустрічних зобов'язань або з метою нанесення шкоди майновим правам іншого боку;

• угоди, що характеризуються наданням переваги конкретному кредиторові (передбачається, що зацікавленій особі було відомо про наявність ознак неплатоспроможності або про брак майна, якщо протилежне не доведено).

Позивачем у даній категорії справ є конкурсний керуючий. А строк позовної давності для них відлічується з моменту, коли арбітражному керуючому стало відомо (повинно було стати відомо) про появу підстав для заперечування угоди, встановлених Законом про банкрутство.

Варто зауважити, що використання інституту оскарження угод заборгував особи під час конкурсного виробництва і зовнішнього управління не дає можливості повністю усунути наявні недоліки правового регулювання процедури банкрутства. Таке регулювання накладає обмеження на використання всіх переваг конкурсного правового механізму, а значить, може зробити негативний вплив на відновлення платоспроможності боржника, щодо якого були застосовані реорганізаційні процедури, або на поповнення конкурсної маси при використанні ліквідаційної процедури. Тому має сенс дати можливість використовувати інститут оскарження угод і для спостереження і фінансового оздоровлення.

Судові рішення

Визначення конкурсного і позаконкурсного порядку пред'явлення вимог про кваліфікацію угоди боржника як недійсною, а також про використання наслідків його недійсності сьогодні є досить актуальним теоретичним і практичним питанням. Наприклад, п. 17 Постанови ВАС №63 від 23.10.2010 р передбачає: в

Крейди Олексій Валерійович

«Оскарження угод банкрута: нове в законі»

Відповідно до п. 1 ст. 61.8 Закону про банкрутство, позов про оскарження угоди заборгував особи направляється до суду, який займається розглядом справи про банкрутство, та підлягає вивченню в рамках справи про банкрутство (у тому числі і операції з нерухомістю). У зв'язку з цим після початку процедури спостереження щодо боржника і аж до оголошення постанови у справі про банкрутство при подачі арбітражним керуючим заяви про визнання заперечної чи нікчемного правочину недійсним і про застосування відповідних наслідків, заява буде розглядатися в загальному порядку, який передбачає чинне процесуальне законодавство :

• якщо позов подано до суду, який займається справою про банкрутство, то позов приймається і розглядається як поданий в рамках справи про банкрутство - це обов'язково зазначається в ухвалі про прийняття документа;

• якщо позов подано до іншого суду, то він приймає документ і передає його до суду, який займається справою про банкрутство, для вивчення в рамках цієї справи, про що йдеться в ухвалі про прийняття позову і його передачі (п. 3 ч. 2 ст . 39 Арбітражно-процесуального кодексу).

Зазначене вище не перешкоджає арбітражному керуючому при вивченні іншої справи поза рамками справи про банкрутство робити посилання на факт нікчемності тієї чи іншої угоди, укладеної боржником.

Якщо процедура спостереження вводиться відносно обох сторін угоди, то заяву про недійсність правочину має розглядатися в рамках справи про банкрутство тієї сторони, яка була залучена в процедуру банкрутства раніше.

Позови про визнання угод недійсними на загальних підставах, пред'явлені боржником і прийняті судом до початку процедури конкурсного виробництва і зовнішнього управління щодо боржника, розглядаються в загальному порядку окремо від справи про банкрутство і після введення подібної процедури щодо боржника.

Заяви про недійсність угод боржника, які подаються не арбітражним керуючим, а іншими особами (боржником у процесі спостереження або фінансового оздоровлення, контрагентами),

Крейди Олексій Валерійович

«Оскарження угод банкрута: нове в законі»

розглядаються в позовному порядку при дотриманні основних правил підсудності та підвідомчості. При цьому позов не розглядається стосовно до ч. 4 п. 1 ст. 148 Арбітражно-процесуального кодексу.

Після вивчення заяви про визнання угоди боржника недійсною суд виносить відповідну ухвалу:

• угода боржника визнається недійсною і (або) до неї застосовуються наслідки нікчемною сделкі;

• заяву про визнання недійсності правочину отримує відмову.

Винесене судом ухвала може бути оскаржена на підставі ч. 3 ст. 223 Арбітражно-процесуального кодексу.

Сформована на даний момент арбітражна практика відносно даної категорії спорів говорить про те, що такі угоди визнаються недійсними у всіх випадках (Постанови ФАС ЦО №А65-5222 / 2009 від 22.09.2010 р.- ФАС ЦО №А64-2945 / 2010 від 24.11 .2010 р.- Восьмого арбітражного апеляційного суду №А08-2808 / 2010-2 від 11.08.2010 р.- Дев'ятнадцятого арбітражного апеляційного суду №А08-2234 / 2010-24 від 27.12.2010 р.- Одинадцятого арбітражного апеляційного суду №А65- 9490/2009 від 02.08.2010 р). Проблеми в основному виникають при застосуванні наслідків визнання зазначених угод недійсними.

Наслідки недійсності угод

Ст. 167 Цивільного кодексу встановлюються наслідки визнання угод недійсними. Так, недійсний правочин не породжує жодних юридичних наслідків, за винятком тих, що безпосередньо пов'язані з його недійсністю. При визнання угоди недійсною обидві її сторони зобов'язуються повернути все отримане при її укладанні, а якщо такої можливості немає, то відшкодувати отримане в грошах, якщо інші наслідки недійсності не визначені законом. У доктрині такі наслідки мають назву двосторонньої реституції.

Треба зауважити, що з точки зору упречності поведінки уклали угоди осіб угоди нерівнозначні. Тому і з'являються відмінності в наслідках недійсності, які беруть до уваги

Крейди Олексій Валерійович

«Оскарження угод банкрута: нове в законі»

інтереси контрагентів боржника (баланс інтересів контрагентів боржника і реєстрових кредиторів закріплюється на законодавчому рівні).

Отже, при визнанні названих угод недійсними мають місце такі наслідки:

1. Все, що контрагенти боржника отримали по угоді, повертається в конкурсну масу.

2. Контрагентам боржника ставиться право вимоги до боржника, яке випливає з двосторонньої реституції. Дане право повинно бути задоволено в порядку, встановленому Законом про банкрутство:

• згідно черговості (угоди, укладені з нерівноцінними зустрічними зобов'язаннями другої сторони, і угоди, які породжують перевагу одного кредитора перед усіма іншими, якщо вони укладені після того, як арбітражний суд прийняв позов про визнання боржника банкрутом, або протягом 1-го місяця до такого прийняття) ;

• після задоволення вимог кредиторів третій черзі (угоди, укладені для навмисного заподіяння шкоди майну та правам кредиторів, а також угоди, які породжують перевагу одному кредитору перед іншими і досконалі боржником за 6 місяців до того, як арбітражний суд прийняв до розгляду позов про визнання боржника банкрутом).

При цьому вимога про застосування наслідків визнання нікчемних правочинів недійсними в арбітражний суд від свого імені може пред'являти тимчасовий керуючий (Постанова Пленуму ВАС №32 від 30.04.2009 р.- Інформаційний лист Президії ВАС №129 від 14.04.2009 р).

Аналізуючи останні законодавчі зміни, можна виявити як негативні, так і позитивні моменти. До позитивних нововведень можна віднести той факт, що норми оскарження угод були винесені в окрему главу, а також було введено регулювання наслідків визнання угод недійсними і встановлений юридичний зміст фрази «переважне задоволення вимоги». Включення регулюють механізм оскарження угод норм в окрему

Крейди Олексій Валерійович

«Оскарження угод банкрута: нове в законі»

главу було зроблено, в першу чергу, для усунення дублювання норм, які визначають однотипні питання в рамках різних процедур. Дане нововведення, безсумнівно, дасть поштовх до подальшого розвитку законодавства про неспроможність.

Що стосується негативних моментів, то тут можна назвати обмеження періоду підозри і кола угод, які можуть бути названі підозрілими або угодами з перевагою, а також позбавлення кредиторів права оскаржувати угоди боржника. Також треба сказати, що використання інституту оскарження угод боржника під час конкурсного виробництва і зовнішнього управління не дає можливості повністю усунути всі наявні недоліки правового регулювання процедури банкрутства. У зв'язку з цим варто було б передбачити використання інституту оскарження угод боржника в період спостереження і фінансового оздоровлення.