Звідки брати Грімм брали свої казки?

Друкувати на обкладинках назву «Казки братів Грімм»Стало вже звичною традицією, хоча самі брати ніколи б такого не дозволили (на всіх прижиттєвих виданнях друкувалося« зібрано братами Грімм »). Втім, багато і так знають, що брати не писали, а збирали казки.

Зате не всі знають, що Грімми зовсім не нагадували тих мисливців за фольклором, які ходять в пошуках бабусь від села до села, потопаючи в грязі розмиті дороги. Наші герої воліли не мандрувати, а знаходити знавців фольклору в довколишніх околицях.

У число таких знавців входило сімейство аптекаря Вильда з Касселя, що жило по сусідству з братами, чиї дочки і економка Марія виявилися справжнім джерелом народних казок. Таким же джерелом виявилися й інші знайомі сімейства - Хассенпфлуг, Хакстхаузен, Дросте-Хюльсхофф

Цікаво, що між родинами оповідачів і сімейством Грімм зав'язувалися не тільки дружні, але і особисті стосунки. Так дочка Вільде - Доротея - стала дружиною Вільгельма, а син Хассенпфлугов взяв заміж сестру Гриммов - Лотту.

Але не тільки заможні сімейства стали джерелом колекції братів Грімм. Так кілька казок розповів колишній драгунський вахмістр - Йоганн Фрідріх Краузе - настільки збіднілий, що «вимінював» у братів свої казки на старий одяг.

Але найбільш яскравий спогад у Грімм залишила стара бідна жінка на ім'я Доротея Фіма, яка була однією з кращих рассказчиц з дивовижною пам'яттю.

Вільгельм Грімм:

«Ця жінка, на прізвище Фіма, ще міцна, їй трохи більше п'ятдесяти, у неї приємне обличчя, гострий погляд світлих очей-в молодості вона, мабуть, була красива.

Всі старовинні оповіді вона чіпко тримає у своїй пам'яті. Розповідає спокійно, впевнено і незвичайно живо, з великим удовольствіем- перший раз вона розповідає абсолютно вільно, потім, якщо попросять, повільно повторює ще раз, так що при деякій тренуванні за нею можна і записувати. При цьому способі багато що вдається записати буквально, завдяки чому записане не викликає сумніву в його справжності. Хто вважає, що легкі спотворення при передачі казок неминучі, що вони недбало зберігаються оповідачем у пам'яті і що тому, як правило, неможлива їх довге життя, тому варто було б послухати, наскільки точна вона при повторенні розказаного, як ретельно стежить за вірністю повествованія- при повторенні вона нічого не змінює і, якщо помітить помилку, тут же сама перериває розповідь і виправляє її.

У людей, що ведуть з покоління в покоління незмінний спосіб життя, прихильність до точності в передачі казок і переказів набагато сильніше, ніж ми, люди, схильні до мінливості, можемо собі це уявити. Саме тому, як неодноразово перевірено, ці перекази бездоганні за своєю побудовою і близькі нам за своїм змістом ».

З усіх оповідачів саме портрет Доротеї Фіма, як втілення «народної сказітельніци», брати помістять в свою другу збірку. Правда, сама Доротея НЕ доживе до його виходу всього кілька місяців.

Варто сказати, що брати не цуралися використовувати в збірнику і казкові сюжети почерпнуті з книг, за умови, що їх склад задовольняв суворим принципам «природною народності».

У січні 1812 друг Гриммов - Арнім - виявив, що у братів накопичилася вже значна колекція казок, і наполіг на швидкій публікації збірника.

Вільгельм Грімм:

«Це він, Арнім, провівши у нас в Касселі кілька тижнів, спонукав нас до видання книги! Він вважав, що ми не повинні довго затримуватися з цим, так як в прагненні до закінченості справа може занадто затягнутися. «Адже все написано так чисто і так красиво», - говорив він з добродушною іронією ».

Процес публікації прискорив і неприємний інцидент, пов'язаний з ще одним другом Гриммов - Клеменсом Брентано. У 1810 році брати відіслали йому для ознайомлення свій перший рукописний збірник з 49 казок, але той рукопис так і не повернув. Грімм побоювалися, що Брентано використовує матеріал в своїх цілях, тому поспішили видати свою збірку. Побоювання так і не виправдалися, хоча сама рукопис відшукалася вже після смерті братів і отримала прізвисько «Еленбергская».

Зате зусиллями Арнима, який знайшов для Грімм видавця - Георга Раймер - перша книга казок побачила світ, якраз перед Різдвом - 20 грудня 1812. Так як затія була ризикована і кваплива, збірник був виданий без ілюстрацій на дешевому папері, тиражем всього в 900 екземплярів.

Він включав 86 казок, але матеріал продовжував накопичуватися, і в 1815 році був випущений другий том, що включав у себе ще 70 казок. До нього доклав руку ще один брат Грімм - Людвіг, нарісовашій на титульному аркуші гравюру «Братик і сестриця» (в той же збірник увійшов і портрет Доротеї Фіма).

Але й після другого тому брати не прокинулись знаменитими. Третина тиражу взагалі не була розкуплена, і книги знищили. Критика також була досить неприємної

Взяти хоча б уривок з рецензії Августа Вільгельма Шлегеля: «Якщо хтось вичищає комору, наповнений різного роду дурницями, і при цьому всякого барахла в ім'я« древніх сказань »висловлює свою повагу, то для розумних людей це вже занадто».

Подібні претензії братів не бентежили і на них вони заперечували коротко: «Сам факт їх (казок - С.К.) народного існування вже достатній для того, щоб довести їх цінність».

Набагато більш серйозними братам здавалися звинувачення казок в аморальності. Тут варто згадати одну історію, що передує випуску першої збірки і пов'язану з однофамільцем братів - Альбертом Людвігом Гриммом. Цей Грімм ще в 1809 році випустив свою збірку казок - як годиться, літературно оброблених і очищених для дитячого сприйняття. Збірник виявився досить успішним, тому брати в передмові до своєї книги вирішили відхреститися від однофамільця - назвали його збірка невдалим, а його казки - абсолютно не такими автентичними, як їх. Альберт образився і, в свою чергу, розкритикував книгу братів, звинувативши їх якраз в надмірній автентичності.

А. Л. Грімм:

«... Для літературної фіксації казок потрібен ідеальний оповідач, а не перша-ліпша нянька, а якщо такого немає, то місце його повинен зайняти поет ...

...Щоразу, як я бачив цю книгу (збірка братів Грімм - С.К.) в дитячих руках - це завжди викликало в мені внутрішній протест. Чи не пускаючись у подробиці, хочу вказати хоча б на «Рапунцель» - батьки і педагоги знайдуть тут, як і в багатьох інших місцях, достатньо причин не називати ці казки дитячими ».

Спочатку брати намагалися виправдатися.

Вільгельм Грімм, передмова до 2-го тому казок (1805):

«Своєю збіркою ми не тільки хочемо надати послугу історії поезії, ми маємо намір зробити так, щоб сама поезія, яка живе в книзі, впливала на читача - радувала, кого вона може радувати, крім того, щоб вона перетворилася на справжню виховну книгу. Проти останнього деякі заперечували, кажучи, що в ній то одне, то інше вступає в протиріччя з цією метою, не підходить або є непристойним для дітей - наприклад, коли йдеться про деякі обставини або відносинах, а то і про чорта - і тому батьки не хотіли їм давати цю книгу в руки. Можливо, в окремих випадках така заклопотаність обгрунтована, але ж дуже легко вибрати для читання іншу сказку- в цілому ж ця стурбованість зайва.

... При правильному читанні нічого поганого з неї віднімати не можна-а навпаки, вона стає, за вдалим висловом, «свідченням нашого серця». Діти без страху вказують на зірки пальцем, а деякі вважають, за народним повір'ям, що вони цим ображають ангелів ».

Але потім їм довелося де в чому поступитися.

Про це - вже в наступній статті.