Чаювання в Росії. Почаювати?
До кінця дев'ятнадцятого століття всі країни світу досить чітко ділилися на «кавові» і «чайні». У перших прижилася звичка до кавування, а в других - до споживанню чаю. У Росії, як звичайно, і тут виявився свій, «особливий» шлях. Вона була країною одночасно і «кавової», і «чайної».
Каву пили переважно в Петербурзі, в прибалтійських губерніях і в Царстві Польському, а також на Кавказі і в Закавказзі. На Кавказі кава стала улюбленим напоєм в 8-9 столітті. Сюди його принесли завойовники-араби. Від арабів до кави пристрастилися турки, балканські народи, греки та італійці. А після облоги Відня турками в 1683 році, завдяки старанням Юрія-Франца Кульчицького, на каву міцно «підсіли» спочатку мешканці Відня, а потім всі німці. Настільки міцно, що під німецьким впливом «кавниками» стали навіть голландці, хоча саме вони одними з перших завезли до Європи з Китаю чай. До слова сказати, саме в Німеччині, в Гамбурзькому порту, досі знаходяться найбільші склади кави в світі. Так що любов до пиття кави в північно-західних губерніях Російської імперії і в Петербурзі - німецька мода. Зауважимо, втім, що Пруссія досить довго залишалася «чайної» країною.
Москва ж, на противагу Петербургу, місту суворому і стрункому, відрізнялася характером еклектичним. Тому практикувалося тут і кава і чаювання. Хоча більше все ж москвичі тяжіли до чаю, напою, як вважалося, споконвічно російському.
З напоєм цим в Росії познайомилися майже в той же час, що і в Європі, в 1638 році. От тільки до російського і до європейського столу чай потрапляв різними шляхами. Якщо в Європу його доставляли по морю з південних портів Китаю, то в Росію чай везли верблюжими караванами по суші, через монгольський місто Кяхту і через Сибір. Вважалося, що чай, який перевозиться по морю, вбирає вологу, і це погіршує його якість. Тому російський чай цінувався вище європейського.
Різниця у назві підбадьорливого напою в Росії і в Європі - теж наслідок вивезення чаю з різних районів Китаю. На півдні сушені чайне листя називали «ті», а в північних провінціях «ча». Тому в Росії п'ють «чай», у Франції - «те», а в Англії - «ти»
У 17-му столітті у чаю, здавалося, майже не було шансів стати російським народним напоєм. Православна церква з підозрою дивилася на травичку, ввезену з «Пагані» (тобто, поклоняющегося ідолам) Китаю. Слід, зауважити, що старовіри досі чай не вживають. Чи то як і раніше побоюючись дарів язичників, чи то вважаючи його напоєм черезмерно збудливим.
Але вже в 18-му сторіччі Петро I почав впроваджувати чай в «народні маси», як звик, государевим указом. У солдатський раціон були введені збуджуючі напої: дві склянки міцного чаю або прирівняний до нього склянку горілки. Петровська традиція трималася до 19-го століття. Тільки в 1877 році чай зробили обов'язковим напоєм в раціоні російської армії. Спиртне ж видавали солдатам до 1886 року. Після чого в мирний час горілку солдатам видавати перестали зовсім.
Завдяки Петровському волюнтаризму, чай на Русі стали пити не тільки солдати, але й дворяни. У «Євгенії Онєгіні» чаювання на іменинах Тетяни - важливий ритуал, що передує ритуалу ще більш важливого, танцям.
Але чай несут- дівиці чинно
Ледь за блюдічкі взялися,
Раптом з-за дверей в залі довгою
Фагот і флейта пролунали.
Церква теж змирилася з чаєм. При найближчому распробованіі він виявився напоєм не тільки смачним, але і корисним. У Росії, так само, як і в Європі, а ще раніше - в Китаї, чай взяв на себе функцію нешкідливого збудливого напою. До речі, статистики відзначили: в тих губерніях, де зростало споживання чаю, зменшувалася пияцтво.
Ченцям вживати міцні напої строго заборонялося. Тому для підтримки тонусу вони почали широко використовувати чай. Чаювання в монастирях стало традиційним. На широко відомій картині В. Г. Перова «Чаювання в Митищах поблизу Москви» зображені як раз чаювати ченці. Питання для знавців: з якого монастиря ці монахи? Відповідь: з Троїце-Сергієва. Митищі розташовані приблизно на третині шляху від Москви до Сергієва Посада, куди багато москвичів (і не тільки) їздили на прощу. Два інших героя картини, сліпий одноногий інвалід і його хлопчик-поводир, по всій видимості, йдуть туди ж, жебрати.
Як вже говорилося, в Європі головний кавовий ринок знаходився в Гамбурзі. У Росії ж центром продажу чаю був Нижній Новгород. Щорічна торгівля на Макаріївського ярмарку починалася з розпродажу чаю, привезеного з Китаю. Хоча ціни на чай в першій половині 19-го століття впали, але і обсяг споживання його зріс. Торгівля китайським чаєм була справою дуже вигідним. Так, сімейство чаеторговцем Боткіна стало однією з найбагатших купецьких родин. Виключно через багатого приданого на одній з дівчат Боткіна, не надто видною Марії Петрівні, в 1857 році одружився російський поет А. А. Фет.
Хоча примовка про те, що чай - не горілка, багато не вип'єш, прийшла в російську мову з Сибіру, але вся територія Росії від Уралу до Тихого океану була практично «чайної» країною. Саме звідси з'явився в російський побут звірячий чайний напій чифір.
Будь шанувальник чаю скаже, що чайник для заварювання підігрівати не можна, напій стане гірчити. Чифір, навпаки, готують, щоб був погорше. Для цього виварюють не менше 2-3 ложок чайної заварки в невеликій кількості води. При підігріві нешкідливий чайний лист виділяє в окріп алкалоїди (від них-то гіркота) і кофеїн. Одержаний дикий відвар надає збудливу і трохи наркотичний вплив. Через це він в пошані у в'язницях і в таборах, де горілку чи наркотики дістати набагато складніше, ніж звичайний чорний чай. А ще там, де потрібно пришпорити себе і відігнати сон. У мої студентські роки ті, хто любив готуватися до іспитів по ночах, підтримували бадьорість саме таким напіточком.
