Чи корисні вина, підняті із затонулого корабля?
Серед піратства на глибині аквалангістів однією з найбільш прибуткових операцій вважається підйом і продаж вин із затонулих кораблів. Багаті покупці витриманого морем напою платять охоче і вельми пристойно.
Реалізувати золоті монети та ювелірні коштовності з дна морського таким аквалангістам набагато складніше, ніж старовинне вино. Позначається те, що далеко не кожен колекціонер монет і коштовностей вирішиться вступати в конфлікт із законом. А це найчастіше неминуче, якщо власник рідкостей покаже їх друзям і знайомим. Мати і не похвалитися скарбами - хіба це нормально для багатьох? А заздрісники завжди знайдуться навіть серед найкращих друзів і таємно (анонімно) донесуть, куди треба.
Інша справа колекціонування вин. Тут майже неможливо щось довести без спеціальної експертизи. А старовинна на вигляд пляшка може виявитися цілком сучасної підробкою, заповненої яким-небудь нинішнім марочним вином.
Зрозуміло, колекціонер вин прагне (викладаючи круглу суму) переконатися у справжності рідкості. Насамперед, за складом запечатує сургучу, скла та виду осаду в пляшці. Якщо купується відразу кілька пляшок, то одну з них відкривають і підключають до роботи досвідченого експерта. І ось тут-то деколи і виявляється, що вино абсолютно непридатне для вживання. Але чому? Адже існує народний «аргумент» на той рахунок, що чим старше (витриманішою) вино, тим воно краще. Хіба не так? На жаль, не завжди так.
Звернемося до думки виноробів. У них є таке поняття, як термін життя вина. Для різних сортів він різний. Крім того, дуже велику роль відіграють умови зберігання.
Добре відомий серед виноробів британський експерт Дженсіс Робінсон говорить про те, що лише десять відсотків червоних і п'ять відсотків білих вин після п'яти років зберігання покращують свої смакові якості. Позначку ж в десять років по зростанню якості долає тільки один відсоток вин. Мова зовсім не про те, наскільки добре збереглися вина, а про те, що через роки вони стали краще по своїм головним якостям.
Зупинимося і ось на цьому важливому моменті: оптимальна для зберігання вина вологість - 65% (для деяких вин - 80%). Самі розумієте, на дні морському вологість повністю «мокра». Солона вода поступово псує пробку і починає змішуватися з вином. Правда, в давні часи на судах перевозили вино у великих запечатаних амфорах (в пляшки стали його розливати пізніше і лише малими партіями). І тут перед «чорними аквалангістами» постає проблема. Адже цілком всю амфору з її вмістом ніхто купувати не стане - надто дорого! Значить, треба розлити вино по «старовинним» пляшках і знову запечатати. Відкривши амфору, мимоволі дають атмосферному повітрю доступ до вина. І починається ще один згубний процес - перетворення вина в оцет!
Наука про виноробство - Енології. З її доводами сперечатися не вийде. Енологи говорять про п'ять етапах, які проходить вино. Останній з них - вмирання. Але перед ним - процес старіння. Він повинен проходити виключно без доступу повітря. У загальному випадку винороби кажуть, що якісне марочне вино досягає зрілості за десять років і стільки ж років може зберігатися (залишатися корисним), а ще через десять років воно перейде в розряд «прокислого» на 100 відсотків. Йдеться, підкреслюю, про спеціально призначених для тривалого зберігання винах. Але виробляється дуже багато вин, які покладено вжити в перші ж три роки їх зберігання. Є навіть марки з терміном зберігання 1 рік.
Відомі випадки, коли деякі марки вин не втрачали своєї якості до ста років. Але лише при грамотному зберіганні. При цьому дуже велику роль грали сорт винограду, спосіб виробництва вина і дотримання всіх умов для його дозрівання. Але при масовому промисловому виноробстві і активному застосуванні «хімії» вино, розлите в сучасну пляшку з фірмовою наклейкою «1812» або навіть старше - всього лише один із способів обдурити довірливого покупця. А вже на пляшках з дна моря і зовсім наклейки не буде! Тоді тільки археологи зможуть приблизно визначити епоху з різницею в сотню-другу років, а то і тисячоліття!
